Реферат на тему:
"Проблеми Батьківщини та походження слов’ян"
Вступ
Україна – значить «земля, що лежить скраю». Це дуже влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом.
Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тисяч років. Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселенці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Близько 40 тис. Років до н. е. в середині останнього льодяникового періоду з'явився кроманьйонець (або гомо сапієнс) – особина, від якої походить сучасна людина. Близько 10 тис. Років до н. е., коли відступив останній льодовик, лишивши після себе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала змінюватися дедалі швидше. Люди знайшли докорінно нові способи добування поживи. Замість збирання плодів і полювання вони нарешті самі навчилися вирощувати їжу. Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V і VI тисячоліть до н. е. Розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини. Замість того, щоб блукати в пошуках поживи, люди осідали на своїх полях. Так з'явилися перші поселення. Землеробство, на відміну від полювання та збирання плодів, вимагало порівняно більшої робочої сили, сприяючи тим зростанню населення. Водночас поступово виникали примітивні форми суспільно-політичної організації.
Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і пруту, сягнувши згодом Дніпра. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім’я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців. Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 200 р. До н. е. Трипільська культура як виразне ціле перестала існувати.
Скотарство, що спиралося на ви годівлю стад одомашнених тварин, остаточно сформувалося в степах близько 3000 р. до н. е. Протягом майже двох тисячоліть майбутні кочівники вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїх стад у Євразійському степу, і землеробством. Переходячи з місця на місце, вони набували нових особливих якостей, найважливішою з яких була войовничість. Щоб Обороняти стада й захоплювати нові пасовиська, життєво необхідним було вміння воювати. Часті сутички з ворогом, потреба організувати маси людей для подолання величезних відстаней сприяли появі племінної знаті.
Лише десь між 1500 і 1000 роками до н. е. Людина опанувала просту, на перший погляд, техніку їзди верхи. Кіммерійці – перші кочові вершники, які з'явилися в Україні, є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. ............