Предмет, структура та функції етики
1.Мораль як предмет етики
Поняття «етика» походить з давньогрецького «ethos», що спочатку позначало спільне місце мешкання. У епоху давньогрецької архаїки це слово набуло значення звичаю, характеру, темпераменту, образу думок. Рання грецька філософія надала поняттю «етика» термінологічний сенс, позначивши ним «природу», «натуру», «сталий характер», «норов» того чи іншого явища. Арістотель (IV ст. до н.е.) запропонував прикметник «ethikos» – «етичний» – для позначення «доброчесностей характеру», у відмінності від «чеснот розуму», що надало Арістотелеві можливість використати для позначення науки, яка вивчає етичні доброчесності, іменник «ethice»: найвідоміші праці класика античної філософії, що їх присвячено «природі людини», містять назву «етика» – «Велика етика», «Нікомахова етика», «Евдемова етика». Треба підкреслити, що зміст цих творів, яким майже 2,5 тисячі років, ані у філософсько-теоретичному, ані у морально-практичному аспектах не зменшив своєї значущості.
Історія поняття «етика» ніби повторилася у розвитку римської культури: приблизним латинським аналогом слова «ethos» є слово «mos» («morеs»). Давньоримські філософи, безпосередньо посилаючись на Арістотеля, ввели в літературу прикметник «moralis», який позначав «належне до характеру, звичаю», від чого пізніше було створене поняття «moralitas» – «мораль».
Таким чином, за етимологією давньогрецьке «етика» та давньоримське «мораль» майже співпадають, але у подальшому історико-культурному розвитку зміст цих двох понять набув відмінностей: «етика» – це теорія, вчення, розділ філософії, «мораль» – це живе явище культури, яке вивчається етикою.
Моральна сфера людського життя є чи не найскладнішою, оскільки поняттям «мораль» охоплюються такі його аспекти, як:
– правила, які регулюють людську поведінку, зокрема, міжособистісні та професійні стосунки;
– безпосереднє індивідуальне та групове вираження людяності – піклування про людину;
– особливу сферу ціннісного буття людини;
– засіб обслуговування людської діяльності;
– засіб з'ясування сенсу існування і сфери самореалізації;
– форму духовно-практичного опанування світу – форму суспільної свідомості, або духовного життя суспільства;
– форму самосвідомості людини.
«Етика» на побутовому рівні частіше за все розуміється як «мудрість життя»; за часів Арістотеля етика, частіше за все, синонімізується з практичною філософією.
В останні роки поняття «мораль» ніби зменшило свою визначеність й актуальність, але можна стверджувати, що чим більше суспільство і люди втрачають у своєму духовному житті, тим більш особистим і потаємним стає для людини те, що охоплюється поняттям моралі.
2. Проблема походження моралі
З'ясування сутності моралі, її специфіки, функцій, структури може здійснюватися з різних світоглядних та методологічних позицій, перш за все, пов’язаних з тлумаченням виникнення людини, в залежності від чого прийнято говорити про релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції моралі.
У релігійних концепціях мораль тлумачиться як те, що дано самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер, – тобто «єдина мораль» поширюється на всіх людей без винятку: всі є рівними перед її вимогами, які є обов’язковими для усіх. ............