Вступ

Функціонування української державної системи на сучасному етапі неможливе без вищого законодавчого органу, що відіграє істотну роль в житті держави, у формуванні та здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики.

В юридичній літературі є низка робіт, присвячених як загальним проблемам організації та діяльності комітетів Верховної Ради Союзу PCP, Верховних Рад союзних республік, серед котрих була і УРСР, так і окремим аспектам даного питання. Загальні положення про організацію і діяльність комітетів містяться в працях С.А. Авакяна, Г.В. Барабашева, С.С. Кравчука, JI.T. Кривенка, О.Є. Кутафіна, І.Н. Кузнєцова та інших вчених.

Сьогодні практично всі парламенти у розвинених державах спираються у своїй роботі на комітети (комісії) і групи, - основні робочі органи парламенту, де власне розробляються і опрацьовуються законопроекти. Участь парламентаря в роботі комітетів (комісій) і груп - це персональне волевиявлення, відповідно до регламенту та прийнятих парламентом ухвал, що упорядковують їх діяльність.

Комітети і комісії Верховної Ради України - органи Верховної Ради України, основний елемент структури парламенту України. Вони створені замість постійних комісій Верховної Ради та на їх основі.

Подібні структури на рівні найвищого органу державної влади створювалися ще за радянських часів. Конституцією УРСР 1937 р. було визначено необхідність обрання Верховною Радою мандатної комісії, яка мала перевіряти повноваження, депутатів і припускалося призначення слідчих та ревізійних комісій (статті 32-33).

Конституція УРСР 1978 р. докладніше регламентувала питання і організацію діяльності різного роду комісій як органів Верховної Ради. Вона містила статті, які передбачали обрання (з числа депутатів) постійних комісій для попереднього розгляду і підготовки питань, що належали до відання Верховної Ради УРСР, а також для сприяння проведення в життя законів УРСР та інших рішень Верховної Ради та її Президії, контролю за діяльністю державних органів і організацій (ст. 112). При цьому рекомендації комісій підлягали обов'язковому розгляду відповідними органами, установами, організаціями. Про результат розгляду або вжиті ними заходи мало бути повідомлено комісіям.

У процесі розбудови незалежної держави положення Конституції України щодо статусу комісій Верховної Ради доповнені й конкретизовані. Відповідні зміни до Основного Закону вносилися 1991 р (двічі), а також у 1992,1994 і 1995 рр. Зокрема, було наголошено на участі постійних комісій у законодавчому процесі та на їх ролі в обранні й призначенні певного кола посадових осіб. У квітні 1995 р. прийнято Закон «Про постійні комісії Верховної Ради України», який акумулював зміст конституційних поправок і деталізував їх.

Чинна Конституція України містить лише загальні положення щодо статусу відповідних органів Верховної Ради (ст. 89). Водночас у ній уточнені їх назви. Так, постійні комісії по суті отримали назву комітетів. На розвиток цього уточнення у травні 1997 р. прийнята постанова Верховної Ради «Про перетворення постійних комісій Верховної Ради України у комітети». У липні 1998 р. прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про постійні комісії Верховної Ради України». ............