Правове забезпечення діяльності державної служби зайнятості України
Правове забезпечення організації та діяльності органів ДСЗУ, на наш погляд, маэ науково-практичне значення та потребує вивчення, так як сьогодні немає комплексних дослідженнь цієї проблеми, а існуючі правові праці потрібно узагальнити та систематизувати. Вивчення зазначених питань дозволить виявити існуючі в чинному законодавстві недоліки, сформулювати відповідні пропозиції щодо вдосконалення. Вирішення окреслених проблем може допомогти реалізувати принцип законності як базового, який визначає зміст діяльності органів ДСЗУ, створити підстави для реалізації прав і свобод людини і громадянина у сфері регулювання зайнятостi та ринку працi.
В адміністративній діяльності ДСЗУ можна визначити наступні групи правових норм, які:
– визначають адміністративну діяльність ДСЗУ як діяльність, що здійснюється тільки на основі і на виконання законів;
– регламентують конкретні права та обов’язки співробітників ДСЗУ, форми контролю за фактичним виконанням нормативно-правових актів;
– регламентують порядок та межі застосування заходів адміністративного примусу;
– спрямовані на забезпечення нормальної роботи структурих підрозділів, а також на правовий захист співробітників ДСЗУ;
– встановлюють адміністративну, дисциплінарну та інші види відповідальності за порушення правових норм, які визначають юридичні гарантії як для громадян, так і для співробітників ДСЗУ.
На підставі проведеної класифікації можна проаналізувати певні особливості правового регулювання адміністративної діяльності ДСЗУ. Щодо організації діяльності, то виділені групи норм створюють певний прошарок, але це твердження потребує подальшого дослідження, під час якого необхідно врахувати, що поняття адміністративної діяльності та організації співвідносяться як загальне і часткове.
Вивчення зазначених питань потребує звернення до поняття “правове регулювання”. В роботі “Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования” С.С. Алексєєв визначив особливу категорію, яка очолює специфічний понятійний ряд: “механізм правового регулювання”, “правові способи”, “правовий режим” та інше. Зміст цієї категорії полягає у тому, що вона здійснюється за допомогою цілісної системи засобів, які реально виражають саму матерію позитивного права як нормативного інституційного утворення – регулятора та за своєю природою є специфічним різновидом соціального регулювання, націленим на досягнення певних результатів у житті суспільства. Правове регулювання завжди здійснюється через особливий “інструментарій”, притаманний тільки праву механізм, призначений юридично гарантувати досягнення цілей, які ставив законодавець, видаючи або санкціонуючи юридичні норми, у межах певних типів, “моделей” юридичного впливу [3].
Певною мірою професор В. Лазарєв конкретизує позицію професора С. Алексєєва, і визначає поняття правового регулювання як: 1) діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, направлену на пошук й застосування засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з правом (його принципами, цілями, призначенням); 2) специфічну діяльність держави (нормотворчих органів), пов’язану з опрацюванням юридичних настанов і визначенням юридичних засобів забезпечення їх діяльності [11]. ............