Право на соціальне забезпечення в системі прав і свобод людини і громадянина
Права і свободи людини, її правовий статус, визначає ступінь свободи людини в суспільстві. Це обумовлюється тим, що визнані державою права і свободи людини, не тільки обмежують владу, але й окреслюють межі її втручання в життя і діяльність людини. Цей найголовніший принцип відносин людина-держава сформульований в Конституції України таким чином: "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави" (частина 2 статті 3 Конституції України).
Проблема прав і свобод людини привертала і привертає увагу мислителів різних епох розвитку цивілізації і залишається актуальною в даний час. У цьому зв’язку абсолютно точно відзначено, що за будь-якого демократичного ладу суспільства права і свободи громадян, а також їхні обов’язки становлять собою найважливіший соціальний і політико-юридичний інститут, що об’єктивно виступає мірилом досягнень даного суспільства, його візитною карткою, показником зрілості, цивілізованості. У той же час, слід зазначити, що сучасний каталог прав і свобод людини і громадянина не є творенням сучасного покоління. Навпаки, він є результатом тривалого історичного становлення еталонів і стандартів, що стали нормою сучасного суспільства.
Право на соціальне забезпечення входить до цього каталогу і відноситься до категорії соціально-економічних прав. Уперше цей різновид прав людини знайшов своє позитивне закріплення в Конституції Франції 1793 року і надалі в Конституції Франції 1848 року, Декларації прав людини і громадянина. Соціально-економічні права сформувалися в процесі боротьби різних класів і станів за поліпшення свого економічного становища, за підвищення культурного статусу. Незважаючи на те, що соціально-економічні права сформувалися як права, визнані лише тими державами, які досягли певного рівня цивілізованості, слушно відзначається, що "на даний час обсяг прав і свобод особи визначається не тільки конкретними особливостями того чи іншого суспільства, але й розвитком людської цивілізації в цілому, рівнем і ступенем інтегрованості міжнародного співтовариства". Так, сьогодні соціальні права знаходять своє закріплення в численних міжнародних актах. Серед них окремі акти є актами загального характеру. До таких, зокрема, відноситься Загальна декларація прав людини, в статті 22 якої проголошено, що кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення. Це положення розкривається в статті 25 Декларації, відповідно до якої кожна людина має право на забезпечення у випадку безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати засобів до існування з незалежних від неї причин. Крім того, існують також низка спеціалізованих міжнародних актів, безпосередньо, присвячених цьому різновиду прав (наприклад, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута)). Ними також передбачається право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Крім того, Організацією Об’єднаних Націй був створений спеціалізований орган – Міжнародна організація праці (надалі – МОП), задачами якої є, відповідно до Філадельфійської декларації від 10 травня 1944 року, включеної до Статуту МОП в якості його доповнення, сприяння прийняттю країнами світу програм, спрямованих, в тому числі й на розширення і поліпшення соціального забезпечення.
МОП було прийнято низку конвенцій, присвячених соціальним правам, зокрема такому різновиду соціальних прав як право на соціальне забезпечення. ............
