Порівняльний аналіз головних понять аскетичної антропології та феномена мови

Аналіз поняття молитви і концепту любові

На думку Хоружого, поняття аскетичної антропології виконують подвійну функцію: позначають певну дію людини і водночас обумовлюючу цю дію внутрішню установку. Тому, розглядаючи важливе для розуміння феномену ісихазму поняття молитви, треба відзначити її основні властивості. Це, в першу чергу, її бінарність: молитва не замкнена у горизонті наявного буття, але спрямована на відношення двох горизонтів: природного і надприродного. Крім того, молитва обов’язково має характер відповіді, тобто вона є відповіддю свідомості на присутність чи волю Божу, інакше кажучи, ставлення до власної ситуації як до даної і створеної Богом і яка тому постає як деяке звернення Бога до Свого творіння. Молитва є особистим відношенням людини до Бога. В. М. Лоський зазначає, що молитва є рушійною силою усіх людських зусиль. За своїм характером молитва є спілкуванням, особистісним чи міжособистісним. Особиста налаштованість дає можливість чутливого сприйняття «відповіді» Бога. Тому молитва як прислухання до Божого промислу, до того, що саме Він відповідає на наше моління, – постає у якості перманентного уточнення цих відповідей, як поступове вирівнювання власних дій до воління Божого. Лоський вказує, що у процесі моління «душа зосереджується, часткові прохання припиняються, видаються непотрібними, тому що Бог відповідає на молитву, виявляючи Свій осягаючий промисел».

Вказана особливість молитовної налаштованості людини виявляє спільні риси з поняттям герменевтичного кола, у якому відбувається постійний процес уточнення розуміння: цілісності – через окремі сприйняття і відчування складових герменевтичного процесу, а місце і роль частковостей – через споглядання цілого. Крім того, стан постійної налаштованості на «відповідь» Бога подібний до стану «вслухання» у мову буття (М. Гайдеггер).Тобто, маємо відзначити схожість таких явищ, як зусилля мовного розуміння та зусилля молитовного зосередження і приборкання пристрастей у аскезі ісихазму. На нашу думку, енергія, що діє у всіх вказаних випадках, є «низхідною енергією», – а пошук адекватної форми вираження постає у вигляді вибудовування власної поведінки відповідно до «почутої» волі Божої.

Ще однією властивістю молитви є зазначена Хоружим неспівмірність – того, хто молиться, і Того, Хто відповідає; але неспівмірність учасників цієї «бесіди» може бути знятою лише за умови ствердження ваги і цінності енергейного зв’язку сторін, що спілкуються. Внаслідок вказаної неспівмірності сторін, зазначає Хоружий, проявляються дві особливості молитовного діалогізму: по-перше, іманентний апофатизм, коли звертання людини до Бога має смисл лише за умови особистісного відношення, тоді як Бог залишається абсолютно неосягненним у Своїй сутності. Іншими словами, можливість і наявність особистісного ставлення свідчить про існування тісного зв’язку між Богом і людиною, при тому що людина насправді не може пізнати, яким Він є. Стверджуючий зв’язок, таким чином, виявляється не сутнісним, а лише енергейним. По-друге, іманентна проблематичність як невизначеність щодо здійсненності діалогу з Богом, тому що ніяких гарантій не існує, людині дано лише сподівання («упование», «чаяние»), тому молитва завжди – спроба діалогу, здійснювана зі «страхом Божим і вірою».

Застосовуючи вище розгорнуті поняття до ситуації мови і мовного розуміння, можна сказати, що у будь-якому випадку цілісність трансформацій людської природи відбувається за умови наявності обох типів енергії, – як «висхідної енергії», так і «низхідної». ............