Реферат на тему:

Політичний та соціально-економічний розвиток Сербії у 1990 – 2005 рр.

План

1. Суспільно-політичний розвиток Сербії у 1990 – 2005 рр.

2. Соціально-економічний розвиток Сербії у 1990 – 2005 рр.

3. Основні вектори зовнішньої політики Сербії у 1990 – 2005 рр. Сербсько-українські відносини

Висновки

Список літератури

1. Суспільно-політичний розвиток Сербії у 1990 – 2005 рр.

1900 р. – це рік фактичного розпаду СФРЮ. У країні швидко розповсюджувались ідеї національного суверенітету й антикомунізму. Правлячий СКЮ перебував у глибокій кризі.

Весною-влітку 1990 р. федеральний уряд А. Марковича намагався продовжити економічні реформи. З метою організації політичної підтримки свого курсу реформ А. Маркович спробував організувати новий суспільно-політичний рух — Союз реформаторських сил Югославії.

Проте прагнення прем'єр-міністра зберегти реформовану Федерацію викликало критику в Словенії, Хорватії та Сербії. Лідери трьох республік уже мали власні програми перетворень. У липні 1990 р. Союз комуністів Сербії заявив про свій саморозпуск і на його основі виникла Соціалістична партія Сербії.

Наприкінці вересня 1990 р. сербська Скупщина прийняла нову конституцію, яка проголосила Сербію унітарною державою: за краями Воєводина і Косово зберігались лише права територіальної автономії. На виборах до республіканської Скупщини перемогла Соціалістична партія, а її лідер С. Мілошевич став главою держави.

Парламентські вибори в республіках виявили нову розстановку політичних сил, між якими загострилась боротьба щодо питань про майбутній устрій країни. Водночас виявилася неподоланна відмінність поглядів між прибічниками збереження Федерації (Сербія і Чорногорія) та утворення Конфедерації (Словенія і Хорватія). Сербія більше за інші республіки втрачала від розпаду Федерації: позбавлялася безпосереднього виходу на захід, Белград — статусу єдиної столиці, а серби — домінуючої ролі серед інших народів. Особливої гостроти набула проблема національної єдності всіх сербів, у т. ч. й тих, які проживали на території Хорватії, Боснії та Герцеговини.

Федерація опинилася на грані остаточного краху. Свідченням цього були незавершені економічні реформи, розрив господарських, фінансових і транспортних зв'язків між республіками, збройні конфлікти. Діяльність уряду А. Марковича була паралізована. Фактично не діяли Скупщина і Президія СФРЮ. Офіційно факт розпаду Югославської федерації зафіксувала Гаазька міжнародна конференція (18—23 жовтня 1991 р.).

Як спадкоємиця колишньої Югославії, 27 квітня 1992 р. була утворена СРЮ. Провідні позиції у ній зайняла Сербія — республіка зі значно більшим економічним і людським потенціалом. Утворення нової югославської федерації вимагало оновлення структур влади, сформованих після травневих виборів 1992 р. У Скупщині СРЮ більшість депутатських місць отримали представники Сербської соціалістичної партії, Сербської радикальної партії та Демократичної партії соціалістів Чорногорії.

Першим президентом об'єднаної держави став Д. Чосич (обраний Скупщиною 15 червня 1992 р.). Союзний уряд очолив М. Панич (серб американського походження, багатий підприємець; союзна Скупщина затвердила його кандидатуру, сподіваючись на поліпшення відносин зі США та скасування санкцій ООН. ............