Паронімія як стилістичний засіб в творчості Л.Костенко Вступ "Мова має постійну тенденцію до автоматизму в створенні та сприйнятті мовних знаків" [10;12], але цій тенденції протистоїть прагнення людини (зокрема, поета) відшукати в системі мови незадіяні ще ресурси, орієнтовані на смислову багатогранність, рельєфність та рефлективність слова. Вже на початку двадцятого століття одним із найпоширеніших способів оновлення мови поетичного тексту стає глибокий звуковий повтор, що тяжіє до паронімії і переходить поступово в неї. В українській поезії доцільно згадати Богдана-Ігора Антонича, Павла Тичину, у поезії яких використання такого смислового і звукового ефекту набуло значного поширення. Звукова подібність слів починає усвідомлюватись як їхня смислова близькість, що сприяє експресивності поетичної мови, створенню звукових метафор та звукообразів.
    Якщо Тичина та Антонич були в українській поезії одними із перших, для кого глибокі звукові повтори, процес поетичної семантизації слів став принципом створення окремих асоціативних образів, то в шістдесятих цю тяглість традиції перейняла ціла плеяда молодих авторів, серед яких особливо вирізняються за частотністю використання паронімії Ліна Костенко, Іван Драч, Б. Олійник, М.Вінграновський.
    Темою нашого дослідження є паронімія у творчості Ліни Костенко. В ідіостилі поетеси цей прийом займає надзвичайно важливе місце, він є характерною рисою її мовотворчості, принципом побудови асоціативних зв'язків та створення нових семантичних полів між словами, пов'язаних звуковою близькістю.
    Актуальність нашої теми зумовлюється як відсутністю ґрунтовних та систематичних досліджень щодо використання явища паронімії у текстах поетеси, так і бажанням розкрити особливості цього прийому на матеріалі окремо взятого індивідуального стилю. Також, ми вважаємо, що існує потреба в уточненні визначення і розуміння деяких основних понять пов'язаних з використанням паронімії у поетичному тексті. Власне, самі паронімічні явища почали досліджувати приблизно в шістдесятих роках 20 століття, тому це питання залишається ще доволі дискусійним.
    Предметом та об'єктом дослідження є вияви паронімії (паронімічної атракції) у поезіях Ліни Костенко на матеріалі збірок "Вибране" та "Поезії", які містять в собі твори різних періодів і можуть ілюструвати послідовність та систематичність у використанні письменницею "явища часткової звукової подібності слів при їх семантичній розбіжності (повній чи частковій)" [24;.121], тобто паронімії.
    Методи дослідження визначені вже самою темою. Це, власне метод безпосереднього спостереження та виявлення досліджуваного стилістичного прийому у поетичному тексті, який дає нам матеріал для подальших класифікацій та узагальнень. Вивчення паронімічних поєднань в контексті художнього цілого, основних мотивів та ідеї проводиться методом контекстуального аналізу. Метод лексико-семантичної сполучуваності використано для аналізу поетичних значень атракантів. Метод лексико-семантичної сполучуваності та метод контекстуального аналізу застосовуються водночас і є взаємодоповнюючими. В нашому дослідження має місце також використання компонентного аналізу, при виділення спільних "квазі-"коренів у паронімічних атракантів.
    Мета роботи полягає у з'ясуванні природи паронімічної атракції, розгляді проблеми створення спільних смислів на основі звукової подібності. ............