Особливості правозастосовчої та правотворчої діяльності державної служби зайнятості України
Дослідження проблематики державно-управлінських рішень, а відповідно і правових актів управління на сучасному етапі становлення державності України має отримати новий імпульс у зв’язку з суттєвими перетвореннями в економічній, політичні і соціальній сферах життєдіяльності суспільства. Значну роль в цьому відіграють загальнотеоретичні дослідження проблем правотворчості та правозастосування. Як відомо, за своїм змістом правові форми управлінської діяльності поділяються на правозастосовну та правотворчу форми.
Правовою формою здійснення виконавчої влади є правозастосовна форма, за допомогою якої вирішуються конкретні управлінські рішення. Вона полягає у виданні індивідуальних актів управління - рішень, які стосуються окремих суб'єктів - юридичних осіб та громадян. Індивідуальні акти управління мають яскраво виражений правозастосовний характер, будучи за своєю юридичною природою розпорядчими актами [11].
Використання державними органами, їх посадовими особами заходів адміністративного примусу забезпечує безпосереднє попередження, виявлення і припинення порушень правових норм, притягнення винних до юридичної відповідальності, усунення шкідливих наслідків правопорушень, а в кінцевому підсумку – зміцнення законності і правопорядку. Правозастосовна діяльність – основний, якщо не єдиний, інструмент індивідуального правового регулювання.
Таким чином, правозастосовна діяльність може бути визначена як здійснювана на засадах доцільності, справедливості й обґрунтованості під нормативна діяльність компетентних суб’єктів з видання конкретизованих й індивідуалізованих владних приписів (індивідуальної регламентації) та забезпечення їх видання й фактичної реалізації (право забезпечення).
В центрі уваги вчених-правознавців досить довгий час знаходяться ознаки та зміст правозастосовної діяльності. Правозастосування та окремі питання правозастосовної діяльності розглядається в публікаціях радянських і російських науковців, зокрема М.Александрова [7], С.Алексєєва [3], Ю.Бро [14], В.Горшеньова [12], В.Лазарева [11], П.Недбайла [2], О. Черданцева [4], В. Юсупова [9] та вітчизняних вчених, таких як Є.Додін [21], П.Рабінович [24].
Наприклад, професор Є. Додін зазначає, що зміст правозастосовної діяльності становлять збирання, дослідження, опрацювання й зберігання інформації або, простіше кажучи, операції з нею”. Метою правозастосовної діяльності проф. Додін уважає поширення загальних приписів правових норм на персонально визначених суб’єктів [13].
На думку професора О. Козлова, задля того, щоб “утілити правову норму в життя”, компетентний суб’єкт мусить послідовно набути знання, по-перше, щодо конкретної ситуації, яка потребує владного втручання, по-друге, щодо змісту норми, яка підлягає реалізації, по-третє, щодо можливих сприятливих чи, навпаки, несприятливих для суб’єкта правових наслідків і насамкінець ухвалити відповідне рішення, владно підтвердивши вид та міру прав і обов’язків учасників правовідносин та, в разі потреби, визначивши вид і міру юридичної відповідальності [16].
“Застосування права, – пише професор О. Аверін, – це спрямований на забезпечення нормального перебігу процесу реалізації правових норм комплекс розумових і фактичних, організаційних і юридичних операцій (дій) суб’єкта правозастосування ” [5].
Професор В. ............
