Вступ
Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності й відбиттям цього процесу в мові.
В лінгвістиці найчастіше заперечення розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с.249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.
Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не дивлячись на багатолітню традицію в її вивченні: Е. Кліма [81], Е. Шендельс [66], Е. Падучева [49], А. Бахарев [8], В. Бондаренко [13], Л. Бархударов [6], Д. Штелінг [67], В. Комісаров [33], Г. Левітова [41] та багато інших.
Проте до цих пір в науковій літературі немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В. Бондаренко), граматична (Е. Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е. Шендельс), понятійна (О. Есперсен) категорія.
Лінгвістичне поняття заперечення крім його відношення до слова і виразу включає також і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти звертаються до поняття заперечення в морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків в мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві не лише російській та англійській мовам, але і іншим мовам з розвиненою системою афіксації.
В області перекладознавства питанням перекладу заперечних конструкцій займалися М. Аполова [1], В. Комісаров [33], Л. Латишев [38] та ін. Однією з основних проблем перекладу є проблема досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі присвячено багато наукових праць таких вчених як Ю. Найда [45], В. Комісаров [33], Л. Моліна [82], А. Швейцер [65]
Актуальність дослідження обумовлена універсальним характером категорії заперечення, складністю проблематики в межах даної категорії, недостатньою вивченістю прояву заперечення на рівні мови. В той же час усно-розмовна область функціонування категорії заперечення в структурі слова не отримала повного освітлення. У сферу дослідження вказаної категорії не входить пласт лексики, що вживається в діалектній мові. Залишається недостатньо вивченою семантика заперечення, що виражається заперечними префіксами в народних говорах, не дивлячись на існування робіт, присвячених даній проблемі.
Об'єктом дослідження є мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові.
Предмет дослідження – особливості перекладу англійських заперечнь на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.
Мета дослідження – визначити особливості перекладу заперечень на на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.
Мета роботи реалізується шляхом вирішення наступних завдань:
1) визначити сутність поняття «заперечення»;
2) класифікувати різновиди англійських заперечень на всіх мовних рівнях (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) та виявити підходи до їхнього перекладу російською мовою;
3) встановити відмінності в структурі заперечення в англійській та російській мовах;
4) провести порівняльно-зіставний аналіз відтворення англійських заперечних конструкцій на матеріалі двох російських перекладів англійського твору.
Матеріал дослідження – твір Джона Фаулза “Вежа з чорного дерева” [75] та два його переклади, виконаних перекладачами К. ............
