Особливості організації дипломатичної діяльності в Україні
План
Вступ
1. Поняття дипломатичної діяльності як державної служби
2. Управління дипломатичною діяльністю
3. МЗС України як основна керівна ланка дипломатичної діяльності
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Кінець 20 ст. ознаменувався подіями надзвичайної історичної ваги, які кардинальним чином змінили весь подальший розвиток історії багатьох народів, в першу чергу європейських. Розвал Радянського Союзу та Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, роз'єднання Чехословаччини і об'єднання Німеччини, розпад таких структур, як Варшавський Договір і Рада Економічної Взаємодопомоги, переінакшили політичну карту Європи, спричинили до появи на ній нових держав, народи яких розпочали активне входження в західноєвропейське та світове співтовариство, надолужуючи те, що було втрачено протягом століть напівколоніального існування.
Все це ставить перед українським МЗС та його закордонними установами нові вимоги по забезпеченню реалізації курсу, визначеного Президентом України та «Основними напрямами зовнішньої політики України»
1. Поняття дипломатичної діяльності як державної служби Дипломатична діяльність є складовою частиною державної служби взагалі. Вона здійснюється конкретними державними органами та посадовими особами на засадах норм внутрідержавного та міжнародного права. Дипломатична служба «призначена забезпечувати практику реалізації зовнішньої політики держави, представляти і захищати її інтереси у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за межами країни».
Державні органи, які покликані займатися проблемами зовнішніх зносин, можна умовно поділити на дві групи: на центральні органи зовнішніх зносин держави і закордонні дипломатичні представництва та консульські установи.
В свою чергу центральні органи зовнішніх зносин держави за характером своїх функцій та правового обґрунтування поділяються ще на дві групи, а саме:
· органи зовнішньополітичного керівництва, статус яких визначається конституцією держави і які, як правило, виконують загальні зовнішньополітичні функції;
· органи спеціальних (галузевих, відомчих) зносин держави.
Органи спеціальних зносин - це так звана сфера «дипломатії спеціалістів», тобто фахівців, які працюють в різних міністерствах та відомствах і не є дипломатами в загальноприйнятому розумінні цього слова, але їх діяльність, особливо під час підготовки документів до міжнародних договорів та під час переговорів, все ж таки має певний дипломатичний відтінок, тим більше що здійснюється вона за координацією міністерства закордонних справ. Відділи міжнародних відносин галузевих міністерств і відомств створюються, як правило, для забезпечення договірних зобов’язань держави і свої функції здійснюють в рамках та в порядку, що визначається самою державою. Зазвичай порядок роботи такого підрозділу фіксується положенням про міністерство, відомство, чи будь-який інший орган державної влади, наприклад облдержадміністрацію.
Але провідну місію у забезпеченні зовнішніх відносин держави виконують державні конституційні органи та посадові особи: вищий законодавчий орган, що обирається громадянами, глава держави — одноосібний або колегіальний, уряд і його глава (прем'єр-міністр), міністр закордонних справ.
У державах з республіканською формою правління основним органом, що забезпечує зовнішньополітичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме він вирішує питання війни і миру, територіальних змін, ратифікації міжнародних угод, визначає витрати на зовнішньополітичну діяльність. ............
