ОСНОВНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ
поміщиЦЬКОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ
Вступ
Поміщицьке землеволодіння, аж до моменту його ліквідації, відігравало помітну роль у економіці дореволюційної України. Основу цієї могутності становили значні за розмірами маєтності, що формувалися протягом тривалого часу. Цей процес розгортався різними шляхами, поєднання яких зумовлювало чимало рис розвитку поміщицького господарства в останній період його існування. Отже, витоки основних процесів, що відбувалися в ньому, доцільно шукати в попередніх століттях.
Дана тема знайшла відображення в науковій літературі. Серед її дослідників назвемо Л.П. Минарик, О.І. Індову та інших. В їхніх працях показані шляхи формування великого землеволодіння, але – в масштабах Російської імперії. Нам би хотілося розглянути цю проблему стосовно українських губерній.
Джерельну базу роботи склали описи маєтків, генеалогічні документи, мемуари. Частина їх є опублікованою, решта – зберігається в архівах України та Росії.
Поміщицьке землеволодіння на території України формувалося протягом тривалого часу, насиченого драматичними подіями. Цей процес розгортався відповідно до загальних закономірностей. На межі ХІХ-ХХ ст. економічну силу аграріїв становили володіння, одержані у спадок від їхніх пращурів. Так, згідно з дослідженням великого поміщицького господарства, здійсненого Л.П. Мінарик, на межі ХІХ-ХХ ст. 90 % належної поміщикам землі було успадковано і лише 10 % – придбано особисто. Більше половини земель, які перейшли у спадок, свого часу були отримані шляхом роздач і пожалувань від царського уряду за державну службу. З припиненням інтенсивних роздач у формуванні поміщицького землеволодіння все більшу роль відігравала купівля земель. Так, протягом ХV-ХVІІІ ст. найбільшими поміщиками Росії було придбано 1,8 млн. дес., у першій половині ХІХ ст. – 2,4 млн. дес., після 1861 р. – 3,4 млн. дес. [1]. Ця тенденція простежується і в Україні. Наприклад, з 4 тис. дес. маєтностей графа Г.О. Милорадовича в Чернігівському й Городницькому повітах Чернігівської губернії 760 дес. (19 %) були придбані, решта – успадковані [2].
Мали місце регіональні відмінності. У наддніпрянській Україні чітко простежуються три регіони, формування поміщицького господарства яких має свої особливості: Правобережжя, Лівобережжя, Південь України. Ці особливості зумовлені специфікою історичного розвитку регіонів. Зокрема, велике значення мала інтенсивність колонізаційних процесів та зовнішньополітичні впливи.
На Правобережжі найдавніші й найпотужніші маєтки належали землевласникам польського походження. Ще в епоху пізнього середньовіччя тут утворилися господарства Потоцьких, Любомирських, Браницьких, Ржевуських та інших. На Поділля, після переходу його до складу Польської Корони, почали активно проникати польські магнати. Вони засновували тут слобідські поселення, мешканцям яких надавалися пільги, спочатку на 10-12 років, пізніше на 3-5, а згодом взагалі від них відмовилися [3]. В першій половині ХVІІІ ст. у володінні магнатів перебувала більша частина земель Подільського та Брацлавського воєводств. З поділом Польщі з’явилася нова сила – російська бюрократія, котра особливо зміцніла після поразки повстання 1830 р., коли російський уряд провів масштабну конфіскацію польських маєтків і передав їх слухнянішим підданим з росіян. ............