Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
    Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людь- ми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що в свою чергу впливає на процес постання народньої творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу . Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному , а і в його істо- ричному минулому. Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші елементи ,що об`єднують окремих людей в один на- род ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися про- тягом усього довгого життя і розвитку кожного народу . В усіх народів світу існує повір`я , що той хто забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу . Наш великий поет Тарас Шевченко,звертаючись до України ,як до матері , що вічно страждає питає :
    
    Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась ? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила?
    I
     Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура , і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної , батьківської культури . Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ; це була зустріч якщо не рівних , то близьких поту- гою , але різних характером культур . Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі , поєд- нання староукраїнської , дохристиянської культур . Але ми до цього вже так звикли , що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де почина- ється християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв , і тепер ми собі не уявляє- мо Різдва без куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без клечання , навіть називємо це останнє свято "Зеленими Святами" . Всі ми відзначаємо свято Купала , на "Введіння" закликаємо щастя на майбутній рік , на "Катерини" кличемо долю , а на "Андрія" хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вий- де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною , співають : "А ми просо сіяли , сіяли , Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ..." Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід : "Ой , дід , дід і Ладо ..." Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ на- родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє
    
    II житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес- ників ...
    Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо- українськими атрибутами . ............