НОВІ РУБЕЖІ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ
Лінгвістична географія порівняно молода галузь мовознавчої науки. її зародження історики мовознавства пов'язують з діяльністю німецького вчителя Георга Венкера. У 1876 році він розіслав усім шкільним учителям Рейнської області анкету-питальник, що містила 40 коротких фраз із 300 слів, які ілюстрували найважливіші фонетичні й граматичні особливості німецької мови. Згодом Венкер розширив територію свого дослідження і таким же анкетним методом обстежив ще Пруссію, Тюрінгію, Мекленбург, Саксонію та деякі інші дрібні держави північної й середньої Німеччини. Одержані відповіді Венкер опрацював і узагальнив у вигляді лінгвістичних карт. Перший випуск підготовленого ним «Діалектологічного атласу північної і середньої Німеччини» опубліковано 1881 року. Цей рік і можна вважати початком історії лінгвогеографії. Однак затримка на десятиріччя підготовки й публікації наступних випусків німецького атласу не сприяла його популяризації серед широких кіл спеціалістів: аж до 1926 року він існував тільки у рукописі й залишався маловідомим (скорочений варіант атласу Г. Венкера і його продовжувача Ф. Вреде вийшов у 6-ти томах протягом 1926—1932 рр.).
Етапною у розвитку лінгвогеографії стала публікація протягом 1902—-1910 років «Лінгвістичного атласу Франції» у 12-ти томах, підготовленого Жюлем Жільєроном і Едмондом Едмоном. Його вихід, перші наукові спостереження й узагальнення результатів картографування, зроблені Жільєроном на підставі атласу, справили величезний вплив на все романське мовознавство і стали стимулом до створення подібних лінгвогеографічних праць на матеріалі не тільки романських, а й інших індоєвропейських мов. З того часу укладання діалектологічних атласів стає одним із найважливіших напрямків досліджень окремих національних мов.
Великі пізнавальні можливості лінгвогеографічного методу виявилися передусім у тому, що він є дуже ефективною формою інвентаризації й каталогізації мовних явищ, систематизації значного діалектного розмаїття мов на лінгвістичних картах, які через те стають своєрідними фотографіями структурної багатоманітності й територіальної варіативності мови на тому чи тому етапі її функціонування, зручними для одночасного візуального охоплення багатьох діалектних відмінностей на великих етномовних територіях і визначення закономірностей розподілу на них окремих мовних явищ. Проте картографування не просто засіб підвищення ступеня наочності викладу фактів, воно своєрідний спосіб їх зіставлення й осмислення, евристичний інструмент для розв'язання й таких завдань, які неможливо розв'язати жодними іншими методами. Вже перші лінгвістичні атласи показали, що синхронний зріз діалектної диференціації мови відображає її історію, оскільки різні діалекти архаїчні різною мірою і зберігають у своїх системах різні етапи еволюції багатьох явищ. Виявилось, що діалектна дійсність будь-якої мови гетерогенна, неоднорідна, що явища й елементи, які її утворюють, різночасові за своїм походженням, що у реально існуючих тепер діалектах захована історія мови. Ця властивість діалектів робить можливим на основі зіставлення ареальних даних, тобто даних про територію поширення певних мовних явищ — фонетичних, граматичних, лексичних і словотворчих,— реконструкцію втраченого давнього стану, відтворення історії мови. ............
