Міністерство освіти і науки України

НУВГП

Кафедра економічної теорії

Реферат

З Історії економічних учень

на тему:

„Неоінституціональний напрям в економічній нобелеології. Економічна теорія прав власності Р. Коуза”

 

Рівне – 2008

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Неоінституціоналізм - пошуки альтернативи пануючої ортодоксії

2. Економічна теорія прав власності Р. Коуза

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

 

Після другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі вручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об’єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Неоінтитуціоналізм – це соціально-інституціональний напрям економічної теорії нашого часу. Тема неоінституціоналізму є актуальною, хоча він і наслідує ідеї старого інституціоналізму, пояснюючи економічні явища проявом звичаїв, традицій, правових і етичних норм тощо, його специфіка полягає в тому, що основне значення надається таким «інституціям», як держава, профспілки, союзи підприємців, правові угоди, але особливо – науково-технічний прогрес і технологія. Суттєвого значення ще зовсім недавно надавалось і існуванню двох світових економічних систем – ринкової і планової. Все це накладало особливий відбиток на інституціональні теорії новітнього часу.

Водночас, незважаючи на велику кількість інституціональних досліджень нового часу, неоінституціоналізм продовжує залишатись в «тіні» двох провідних течій сучасної економічної думки – кейнсіанства і неокласичної теорії. Неоінституціоналізм не має загальної теоретичної основи, але водночас його напрямки мають чимало спільних рис.

Неоінституціоналізм як особлива економічна теорія отримав визнання у 80-90-х роках. Це виразилось у присудженні Нобелівської премії з економіки його найвидатнішим представникам Рональду Коузу у 1991 році – за роботи з проблем трансакційних витрат і прав власності, Дугласу Норту і Роберту Фотелю у 1993 році – за роботи з економічної історії.

Ідеї яких послужили джерелом серйозного зрушення у сучасному економічному аналізі, стимулювавши появу нових напрямків теоретичної думки.

1. НЕОІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ – ПОШУКИ АЛЬТЕРНАТИВИ ПАНУЮЧОЇ ОРТОДОКСІЇ

 

Неоінституціоналізм – сучасний соціально-інституціональний напрям, представлений численними теоріями різноманітного інституційного спрямування. Немарксистські противники неоінституціоналізму схильні довільно, необгрунтовано взагалі вилучити його з кола сучасних самостійних напрямів світової економічної думки. Насправді ж після другої світової війни він поширився не лише в США, а й в країнах Західної Європи. Це було пов'язано з помітним посиленням тенденцій до монополізації і дер-жавного втручання в економіку, пошуками рекомендацій урядам, специфікою внутрішніх процесів розвитку економічної науки. Найбільш відомі представники неоінституціоналізму - У. Ростоу, Дж. К. Гелбрейт, Р. Хейлбронер, А. Тоффлер (США), Ж. Еллюль, Ф. Перру, П. Массе (Франція), Г. Мюрдаль, Ж. Акерман (Швеція), Р. ............