Зміст

Вступ

1.Український національний жіночий одяг ХVІ – ХІХ ст.

2. Локальні особливості народного одягу жінок

Висновки

Література

Вступ

Формування традиційного одягу українців. Український народний одяг — яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.

Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у «Слове о полку Ігореве» — кожух і опанча, в інших джерелах — сорочка, ногавиці, плащ (корзно), свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок говорять і про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного взуття, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією XI—XIV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг пануючих верств населення — князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглися зображення одягу не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мисливців.

Таким чином можна сказати, що підвалини розвитку українського народного вбрання були закладені ще в добу Київської Русі, згодом доповнювались і вдосконалювались, піддавались впливу моди Європи. Все це сприяло тому, що в українців, корінних і справжніх українців, склався самобутній, неповторний стиль в одязі.

1.  Український національний жіночий одяг ХVІ – ХІХ ст.

Український одяг XVI—XIX ст. рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідною позначкою, за якою визначалась належність людини до певної соціальної верстви.

Розкішний одяг заможних феодалок стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялося своїм вбранням і старшинські жінки. Особливості в одязі мало духовенство — не лише у специфіці церковного одягу, а і в його незрівнянному багатстві, використанні золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики.

Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесансу та барокко. Тканини прикрашались елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом. Українська знать наслідувала польській шляхті у побуті та костюмі, намагалася підкреслити класову з нею спільність, протиставляючи себе простому людові.

Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сільського населення України, хоча й він вбирав характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючи до конкретних умов, досвід інших  народів.

2. Локальні особливості народного одягу жінок.

Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, створення різноманітних його форм, володіння багатьма видами і техніками опорядження та декорування одягу. ............