Реферат на тему

Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)

ПЛАН

1. Умови розвитку лінгвістичної науки.

2.  Концепції Миколи Яковича Марра.

3. Олександр Матвійович Пєшковський .

4. Лев Володимирович Щерба

5. Євген Дмитрович Поливанов

6. Іван Іванович Мещанинов

Використана література

1. Умови розвитку лінгвістичної науки.

Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно по­значилися на стані лінгвістичної науки. Ідеї зарубіж­ного мовознавства (структуралізм, неогумбольдтіанство тощо) не отримали поширення. Переважна більшість учених дотримувалася старих, передусім молодограма­тичних, поглядів. Марризм, який тривалий час посідав монопольне становище, завдав великої шкоди розвитку мовознавчої науки. Водночас чимало радянських уче­них висунули оригінальні ідеї, які випереджали зару­біжну лінгвістику.

Після жовтневого перевороту радянське мовознав­ство продовжувало розвивати традиції, які було закла­дено в Росії у дожовтневий період Харківською, Мос­ковською і Петербурзькою лінгвістичними школами. В основному розвиток мовознавства відбувався у рус­лі молодограматизму, хоч деякі вчені (Л. В. Щерба і Є. Д. Поливанов) шукали оригінальні підходи до ви­вчення мовних явищ і висунули ідеї, відмінні від ідей зарубіжного мовознавства.

У перші роки радянської влади помітним було деяке пожвавлення в мовознавстві, пов'язане з інте­ресом до вивчення раніше табуйованих мов різних етносів, що населяли країну. Учені розробляли пи­семність на латинській графічній основі для безписем­них мов, а це вимагало ґрунтовного дослідження їх­ньої внутрішньої структури, що давало безцінний матеріал для теоретичних узагальнень. Однак період піднесення був нетривалим. Посилювався тоталітар­ний режим, науці нав'язували як єдино правильну марксистську методологію. Так зване «мовне будів­ництво», гучно розрекламоване в засобах масової ін­формації, згорталося. Складені алфавіти на латинсь­кій основі для всіх тюркських, фінно-угорських, де­яких кавказьких, іранських, тунгусо-маньчжурських та палеоазіатських мов народів СРСР у 30-ті роки було переведено на кирилицю, щоб не відрізнялися від російського. Русифікаторська політика призвела до поступового відмирання багатьох мов. Ті вчені, які не поділяли нової ідеології й політики, змушені були покинути країну (Бодуен де Куртене, Поржезинський, Трубецькой, Якобсон та ін.) і продовжувати свої до­слідження за кордоном. Інші, які мали сміливість зали­шитися в країні і відстоювати свої погляди, загинули в тюрмах і концтаборах (Поливанов, Дурново, Ільїнсь-кий) або перебували на засланні (Селіщев, Виногра­дов, Сидоров та ін.). Були й такі, хто щиро, а хто з принуки стали служити новому режимові й розробля­ли марксистсько-ленінське мовознавство. Одним із них був М. Я. Марр — творець так званого «нового вчення про мову».

2.  Концепції Миколи Яковича Марра.

 (1864—1934) народився на Кавказі в м. Кутаїсі, закінчив у 1890 р. Петербурзький університет (спеціальність «сходознавство»), згодом став професором цього ж університету. У 1912 р. обра­ний дійсним членом Петербурзької академії наук. ............