План

1.  “Велесова книга” – пам’ятка української передхристиянської культури

2.  Мовний світ Біблії. Біблійні мотиви в українській літературі

3.  “Слово о полку Ігоревім" – шедевр давньоукраїнської літератури

4.  Мовний світ Г. Сковороди

1.  “Велесова книга” – пам’ятка української передхристиянської культури

Мовний світ давньої української літератури позначений застарілою лексикою: історизмами, архаїзмами, народною мовою Київської Русі. Про це свідчить І.Огієнко, який проаналізував мову поеми «Слово о полку Ігоревім», подав словник та пояснення до нього (Митрополит Іларіон. Слово про Ігорів похід: монографія. – Вінніпег, 1967). Тому нижче ми зупинимося на тлумаченні деяких слів і словосполучень.

Дерев'яні книги. Дерево, древо, древній (у значенні давній) – це слова одного кореня. Коріння наше надто глибоке, тому осягнути його сьогодні може далеко не кожен, а дехто вважає, що це й не обов'язково (і то хибна думка, як і хибною є думка, що наші пращури не мали писемності аж до X cт.). Одначе безліч фактів свідчать про інше. Археологи знаходять чимало знарядь для письма – загострені палички – писачки (з кістки, металу, дерева). Логічно: є знаряддя письма, то мало бути і саме письмо. Писали в ті часи на дереві, шкірі, бересті, а ці матеріали, як відомо, погано зберігаються. Учні вчилися писати на навощених дошках. Такий напис можна було легко зчистити і на його місці зробити інший. Деякі з тогочасних написів збереглися, приміром, на глиняних горщиках. Такі зразки з доби Трипілля досліджували мовознавці Валентин Даниленко і Микола Суслопаров. Мовний світ давньої української літератури сповнений, релігійними лексемами, старослав’янізмами, біблеїзмами, історизмами.

Отже, скіфи писали літерами, подібними до грецьких; давні греки і скіфи були нащадками племен усатівської археологічної культури (мідний вік трипільської доби: Північно-Західне Причорномор 'я, межиріччя Пруту, Дністра та Південного Бугу). Про це маємо писемні свідчення стародавніх авторів: іранський письменник Марваруді стверджує, що навіть у хозар є письмо, яке походить від руського і схоже на грецьке.

Велесова книга була закономірним явищем у розвитку нашої писемності. Подібно закономірною була й спроба записати давні релігійні тексти, що тривалий час існували в усній формі. Записування свого віровчення викликано загрозою чужої ідеології. До речі, в Індії та Японії язичницькі тексти почали записувати, коли виникла загроза насадження народам буддизму. Щось схоже було й у наших предків: віра передавалася з уст в уста, від дідів-прадідів до синів-онуків. Усна традиція була й захистом своєї віри від чужинців, бо її передавали тільки своїм. Коли волхви відчули наступ нової релігії, вони записали ці тексти, щоб зберегти їх до кращих часів для своїх, бодай, віддалених нащадків.

Отже, дощечки з давніми письменами в 1919 р. знайшов полковник білої армії Алі (Федір Артурович) Ізенбек у маєтку Великий Бурлюк на Харківщині. Він вивіз їх до Брюсселя. 1925 року з дошками ознайомився письменник-емігрант (за походженням українець) Юрій Миролюбов. Він кілька десятків років займався очищенням, копіюванням і прочитанням текстів. Багато літер було стерто, частина дощок розбита чи пошкоджена. Оскільки фотографії виходили нечіткими, дослідник переписував тексти. ............