Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського
У романтичному стилі написана повість «Байгород», яка створювалася 1927 р. в Одесі, «коли спогади юнацтва авторового підступили клубком до його горлянки. Авторові нашому здавалося тоді, що море витікає з берегів і широкою водою тече в степи, переламуючись, перегинаючись через обрій», — так пояснено задум у «Коментарях до книжок...». А спогади ті були про реальні події — жорстокі сутички вояків отаманші Марусі Никифорової з червоноармійським загоном Полупанова в Єлизаветграді та перша юнацька любов майбутнього автора до Галі Москалець, що так нещасливо закінчилася.
Над містом гуркочуть снаряди, свистять кулі, небезпека чигає за кожним рогом — на цьому тлі розцвітає романтичне кохання Кіхани (знову незвичне ім'я) до Лізи. «Злива почуттів», емоцій, вражень переважає в творі, загадкові ситуації (особливо довкола Лізиного чоловіка) наповнюють описи романтичною таємничістю, нестримний авторський голос проривається через ліричні відступи. Герої показані в хаосі почуттів, психологічних роздумів про себе і довколишні події. Здається, сюжетні колізії мало цікавлять письменника. В центрі мистецького зображення романтичний конфлікт між життєвим началом і війною, смертю, актуальна тогочасна колізія між любов'ю і революційним обов'язком.
Яновський був далекий від вирішення якихось ідеологічних проблем, навіть не прагнув щось оспівати чи когось возвеличити, що хотіла бачити в «Байгороді» тогочасна критика. Насамперед упадає в око наскрізна ідея визволення індивідуальності, особистості, людини, живої, чутливої, вразливої та, можливо, не готової сприймати належним чином випробування долі, звільнитися від тягарів, накинутих і ззовні, чужих для чистої душі. А саме такий Кіхана. В цьому образі чимало від автора, який був не лише його прообразом, а й натхненником всеперемагаючої ідеї торжества життя над смертю, любові над війною та розрухою. І хоч Кіхана загинув, любов, як найприродніше почуття, перемогла смерть, вона продовжує жити в пам'яті. Коли його знайшли, «...сходило сонце. З міста нісся великодній дзвін, тихий і нерівний». Автор над усе любить життя, яке описує, і своїх героїв, як «дітей, що вчилися ходити». «Го-гой! Як весело йти вперед» — так оптимістично закінчується повість.
Роман «Майстер корабля» (1928) з'явився о тій порі, коли багато українських письменників, слідом за М. Хвильовим, який відверто поставив питання «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?», шукали відповіді на них. Яким шляхом розвиватиметься тепер українська нація і культура зокрема? Саме тоді з'являються романи В. Підмогильного «Місто», «Невеличка драма», М. Івченка «Робітні сили», Є. Плужника «Недуга», В. Винниченка «Сонячна машина», М. Хвильового «Санаторійна зона», «Вальдшнепи», в яких провідне місце відводиться творчій інтелігенції, власне, еліті суспільства. Це абсолютно не збігалося із нав'язуваною більшовицькою ідеологією правлячою роллю робітничого класу як гегемона. В цьому ж ряду і роман «Майстер корабля» Юрія Яновського.
Це був абсолютно новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. Вплив зарубіжної романтичної класики відчувається тільки на рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману.
У його основі — власний досвід перебування на Одеській кінофабриці в 1925—1927 рр. ............
