Концепції мови Григорія Палами, П. Флоренського та О. Ф. Лосєва

Особливості розрізнення Божественних сутності та енергій (св. Григорій Палама)

Тенденція до свідомого відмежування візантійського, а далі і традиційного православ’я від західного, католицького християнства, на думку сучасного дослідника, не сприяла поширенню його ідей і була своєрідним «самоусуванням», стверджуючи унікальність автентичної релігійної традиції і виключність отриманих з її допомогою знань. З причини чого необов’язковою стає настанова пошуку ясної та виразної форми їх втілення (більш того, в окремих випадках такий пошук апріорі є шкідливим, позаяк негативно впливає (або взагалі унеможливлює) сприйняття невимовної Благодаті).

Тоді як свідчення західної традиції з питання filioque однозначно обережніші, в них відсутнє чітке розрізнення між рівнями Божественних енергій і сутності, як і витлумачення природи Духу Святого. Подібна обережність була необхідною умовою і будь-яка спроба «упорядкування свідомості», тобто спроба раціоналізувати, дати дефініцію кожен раз приводить до межі людських знань: «Буква Євангелія та Отців Церкви неспівставна з викладами тлумачів».

Прийняття релігійного догмату про розрізнення сутності та енергій, на думку В. В. Бібіхіна, мало свої історичні причини і відбувалося за часів занепаду християнського Сходу. До існуючого ще раніше розрізнення між сутністю і Божественною сутністю та між енергіями і Божественними енергіями зусиллями св.Григорія Палами додається нова риса: Божественна сутність і Божественні енергії «не у всіх смислах одне і теж у самого Бога незалежно від наших понять». Тобто, запропоноване розрізнення мало окреслити, дати розуміння про самого Бога, не заперечуючи при цьому Його єдності і простоти.

Нове «догматичне витлумачення, яке сповіщало причетність «боговидців», через Божественну енергію, по Благодаті, до самого нетварного Начала, – але не до Його сутності», відразу ж викликало гарячі суперечки навіть у стані однодумців і, як варіант, може бути пояснене тодішньою кризою тисячолітнього візантійського світу, а появу вищеозначеного догмату можна вважати заходом вимушеного захисту від зростаючих єресей.

З огляду на історію становлення поняття енергії треба зазначити, що прояснення цього поняття завжди було проблемою для богослов’я. Його розуміння часто ускладнювалося з причини витлумачення енергії у якості дії, тоді як у самого св. Григорія Палами це не зовсім так. Його підхід до цього поняття опирається на античну традицію, насамперед, на Арістотеля.

Бібіхін зауважує, що безперечно опираючись на античну Арістотелеву традицію філософування, Палама усе ж відходить від неї там і тоді, де і коли (з її допомогою) обґрунтовує догмат співвідношення Божих сутності і енергій, – при цьому ніде не визнаючи свого відходження. Ризикованість нового догмату була помічена ще сучасником Палами Григорієм Акіндіном: ствердження існування в Божій природі відмінної від Його енергій сутності може призвести до сумніву у істинності «втілення Христа по сутності», тобто сумніву у Божественній природі Ісуса.

Таким чином, Палама не змінює твердження, що енергії Бога – нетварні, «суть Сам Бог», але різко заперечує «енергейність» сутності, тобто будь-яку її сповіщуваність. ............