Зміст Вступ 1. Погляди Мінуція Фелікса на біблійні та античні вірування 2. Погляди Тертулліана на біблійні та античні вірування 3. Василь Кесарійський 4. Григорій Нізіанзін, або Богослов Висновок
Вступ У доникейський період християнська філолофсько-теологічна думка досягла свого найвищого розвитку в працях александрийців Климента й Оригена. Після них аж до Панаса і каппадокийцев, тобто приблизно протягом сторіччя, на грецькому Сході не з'являлося жодного християнського мислителя, гідного бути включеним, навіть зі звичайними застереженнями, в історію філософії. Це легко пояснюється тим, що велику частину періоду християнство знаходилося в несприятливих умовах і повинне було більше піклуватися про своє виживання, чим про теоретичні вишукування. Навпроти, саме цей же період був часом пишного розквіту філософії і теології язичества, що перейшов тоді в настання, і був відзначений такими іменами, як Гребель, Порфирій і Ямвлих. Тому природно, що для класичної патристики IV в. найближчими джерелами філософського впливу могли бути (і дійсно були), з одного боку, александрійці, з іншого боку — неоплатоники. Однак варто помітити, що в умовах усе більшої дивергенції Сходу і Заходу ці впливи здійснювалися по-різному в двох частинах імперії: більш безпосередньо на Сході, більш опосередковано на Заході.
Патристику другої половини IV — першої третини V в. можна у визначеному змісті назвати класичною. У зазначений період, що збігається згодом остаточної перемоги церкви над язичництвом і перетворення її у впливову, якщо не основну політичну силу греко-римського суспільства, формується той світоглядний і теолого-догматський стандарт, за яким, образно говорячи, будуть міряти себе християнські ідеологи середніх століть. Формування цього стандарту найбільше зв'язано з іменами семи так званих учителів церкви: Панаса Олександрійського, Василя Кесарійського, Григорія Назіанзіна і Григорія Нисського — на грецькому Сході й Амброся Медіоланського, Ієроніма Стридонського й Аврелія Августина — на латинському Заході. Те, що середньовічні богослови вважали доктринальною чи ортодоксією ортодоксальною доктриною церкви, багато в чому збігалося з теологічними поглядами «учителів». Зокрема, середньовічна церква успадкувала саме їхнє трактування Никейского символу — конфесіональної основи християнської віри.
1. Погляди Мінуція Фелікса на біблійні та античні вірування
Першими латиноязичними апологетами були Минуцій Фелікс і Квінт Тертуліан. Обоє — з римської провінції Африка, обоє — освічені в латинській манері ритори. Однак якщо порівнювати їх із уже відомими нам грекоязичними апологетами, то Минуцій скоріше може бути віднесений до типу мислителів, подібних Юстину і Климентові, тоді як Тертуліан буде більше нагадувати Татиана і Теофила.
Минуцій Фелікс залишив нам один-єдиний добуток — діалог «Октавий». За своєю формою «Октавий» подібний ціцероновським діалогам. Близький до класичних римських зразків він і по старанності літературної обробки, і по видимій неупередженості у викладі думок супротивників. Але дух і зміст діалогу вже християнські: пошук істини закінчується прийняттям віри.
Учасниками діалогу є: сам Минуцій, освічений язичник Цецилій і його християнський опонент Октавій. ............