«Ми — народ...» — з цих слів розпочинаються тексти конституцій багатьох демократичних держав. Тим самим підкреслюється, що основною цінністю тієї чи іншої держави є людина. При цьому чимало проблем, які постають перед державою, долаються заради людини — збереження її свобод, добробуту та якості її життя.
Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу — країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах, вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість її життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн — добробут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного поступу всіх держав світу, зокрема і країн, що розвиваються.
Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства, з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії: виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення. Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був досить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад (мал. 1). Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.
По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад в Україні, не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країни мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними е необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансування використання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.
По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнення достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. ............
