Глобальні кризи й проблема цінності науково-технічного прогресу
Престижний статус науки стимулює розгортання великого різноманіття її розвинених форм. Досліджуючи їх і аналізуючи, як мінялися функції науки в соціальному житті, можна виявити основні особливості наукового пізнання, його можливості й границі.
Проблема цих можливостей у наш час ставиться особливо гостро. Вся справа в тому, що сам розвиток техногенної цивілізації підійшов до критичних рубежів, які позначили границі цього типу цивілізаційного росту. Це виявилося в другій половині XX століття у зв'язку з виникненням глобальних криз і глобальних проблем.
Серед численних глобальних проблем, породжених техногенною цивілізацією й, що поставили під погрозу саме існування людства, можна виділити три головних.
Перша з них це проблема виживання в умовах безперервного вдосконалювання зброї масового знищення. У ядерне століття людство виявилося на порозі можливого самознищення, і цей сумний підсумок був «побічним ефектом» науково-технічного прогресу, що відкриває всі нові можливості розвитку військової техніки.
Другий, мабуть, самою гострою проблемою сучасності, стає наростання екологічної кризи в глобальних масштабах. Два аспекти людського існування як частини природи і як діяльної істоти, що перетворить природу, приходять у конфліктне зіткнення.
Стара парадигма, начебто природа нескінченний резервуар ресурсів для людської діяльності, виявилася невірною. Людина сформувалася в рамках біосфери особливої системи, що виникла в ході космічної еволюції. Вона являє собою не просто навколишнє середовище, яку можна розглядати як поле для перетворюючої діяльності людини, а виступає єдиним цілісним організмом, у який включене людство як специфічна підсистема. Діяльність людини вносить постійні зміни в динаміку біосфери й на сучасному етапі розвитку техногенної цивілізації масштаби людської експансії в природу такі, що вони починають руйнувати біосферу як цілісну екосистему. Екологічна катастрофа, що загрожує, вимагає вироблення принципово нових стратегій науково-технічного й соціального розвитку людства, стратегій діяльності, що забезпечує коеволюцію людини й природи.
І нарешті, ще одна третя по рахунку (але не за значенням!) проблема це проблема збереження людської особистості, людини як біосоціальної структури в умовах зростаючих і всебічних процесів відчуження. Цю глобальну проблему іноді позначають як сучасну антропологічну кризу. Людина, ускладнюючи свій мир, всі частіше викликає до життя такі чинності, які він уже не контролює і які стають далекими його природі. Чим більше він перетворить мир, тим у більшій мері він породжує непередбачені соціальні фактори, які починають формувати структури, що радикально міняють людське життя й очевидно погіршують її. Ще в 60-е роки філософ Г. Маркузе констатував у якості одного з наслідків сучасного техногенного розвитку поява «одномірної людини» як продукту масової культури. Сучасна індустріальна культура дійсно створює широкі можливості для маніпуляцій свідомістю, при яких людина втрачає здатність раціонально осмислювати буття. При цьому самі маніпулятори стають заручниками масової культури, перетворюючись у персонажі гігантського лялькового театру, спектаклі якого грають із людиною їм же породжені фантоми.
Прискорений розвиток техногенної цивілізації робить досить складної проблему соціалізації й формування особистості. ............
