Гештальтпсихологія: принципи і представники
Вступ
Кінець ХІХ ст. охарактеризувався наростанням кризових явищ в психологічній науці. На цей час основним методом вивчення свідомості була інтроспекція. До цього часу у багатьох містах Європи працюють психологічні установи, створені за зразком лабораторії Вільгельма Вундта. Його підхід до вивчення психологічних явищ назвали структуралізмом, оскільки Вундт основною задачею психології вважав вивчення структури свідомості. Структуралізм і функціоналізм зіграли важливу роль на даному етапі розвитку психології. Оскільки будь-яка наукова точка зору є систематичним підходом до відповідної наукової дисципліни, обидва ці напрями стали розглядатися як конкуруючі між собою психологічні школи. Проте до 1920 року обидва вони були витиснені трьома пізнішими школами: біхевіоризмом, гештальтпсихологією і психоаналізом. Якщо біхевіоризм був популярний в Америці, то гештальтпсихологія і психоаналіз зародилися і поширилися в Європі.
1. Принципи та основні положення гештальтпсихології
Гештальтпсихологія (нім. Gestalt – цілісна форма або структура) – школа психології початку XX століття. Заснована Максом Вертгеймером в 1912 році.
Первинними даними гештальтпсихології є цілісні структури (гештальти), що в принципі не виводяться із створюючих їх компонентів. Гештальтам властиві власні характеристики і закони, зокрема, «закон угрупування», «закон відношення» (фігура/фон) [1; с. 56].
Гештальт – просторово-наглядна форма сприйманих предметів, чиї істотні властивості не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей їх частин. Одним з яскравих тому прикладів, по Келлеру, є мелодія, яка взнається навіть у випадку, якщо вона транспонується на інші елементи. Коли ми чуємо мелодію удруге, то, завдяки пам'яті, взнаємо її. Але якщо склад її елементів зміниться, ми все одно взнаємо мелодію, як ту ж саму. «Якщо схожість двох явищ (або фізіологічних процесів) обумовлена числом ідентичних елементів і пропорційна йому, то ми маємо справу з сумами. Якщо кореляція між числом ідентичних елементів і ступенем схожості відсутня, а схожість обумовлена функціональними структурами двох цілісних явищ як таких, то ми маємо гештальт» [2; с. 48].
Гештальтпсихологія виникла з досліджень сприйняття. У центрі її уваги – характерна тенденція психіки до організації досвіду в доступне розумінню ціле. Наприклад, при сприйнятті літер з «дірками» (частинами, що відсутні) свідомість прагне заповнити пропуск, і ми взнаємо цілу букву.
Гештальтпсихологія зобов'язана своєю появою німецьким психологам Максу Вертгеймеру, Курту Коффке і Вольфгангу Келеру, котрі висунули програму вивчення психіки з погляду цілісних структур – гештальтів. Виступаючи проти висунутого психологією принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них складних психічних феноменів, вони пропонували ідею цілісності образу і незведення його властивостей до суми властивостей елементів. На думку цих теоретиків, предмети, що становлять наше оточення, сприймаються відчуттями не у вигляді окремих об'єктів, а як організовані форми. Сприйняття не зводиться до суми відчуттів, а властивості фігури не описуються через властивості частин. ............