Галицький становий сейм – основа утворення крайового сейму
В Австрії XVIII ст. існували утворені ще в другій половині ХІV і на початку XV ст. станові сейми, які в переважній більшості складалися з представників вищого духовенства, шляхти і міст. Цей пережиток давньої середньовічної установи обмежувався в розглядуваний період самодержавством монархії. Ці сейми поруч з розпорядженням незначною частиною грошей, які надходили з податків і становила т.зв. крайовий фонд (Domesticalfond), запитувались тільки в справах накладування податків. Пропозиція уряду в податкових справах називалася постулатом, звідси виникла також назва на означення тих сеймів як постулатових. Пропозиція-постулат у той час не торкався вже питання, чи сейм погоджується на збирання податків, а виключно – справи, яким чином належить провести розподіл податків і як їх практично стягнути. Уряд не виступав перед сеймами з пропозицією про схвалення податку, а прямо з вимогою або постулатом його затвердження, звідси, як вже вказувалося, на означення сеймів на цій фазі їх розвитку виробилася окрема назва сеймів постулатових (Postulat – Landtage). Зрештою, монархи неодноразово розписували нові податки, а навіть встановлювали нові їх види цілком самостійно, не турбуючись навіть про формальну співучасть сеймів у цій справі.
У переважній більшості застосовано цей самий спосіб поведінки в питаннях законодавства, у властивому того слова значенні монархи видавали під назвою патентів, мандатів, едиктів, надворних декретів і т.п. низку законів, які регулювали найрізноманітніші відносини, починаючи від найважливіших і найбільш основних, а закінчуючи на дрібничках підрядного значення, з обов’язковою силою для окремих країв, всі без співучасті, навіть формальної, крайових сеймів. Від їх волі залежало виключно поставити такого роду справу на обговорення сейму, що, до речі, сказавши, зустрічалося досить рідко. Думка, яку висловлював у такому випадку сейм, не мала однак для них ніякої обов’язкової сили. Подібно виглядала справа і щодо самостійних пропозицій, які сейми представляли в крайових питаннях монарху. Він міг не тільки відмовити їм у затвердженні, але навіть самовільно змінити постанову, а навіть всупереч думці сейму вирішити те чи інше питання в інший спосіб. Монарх і сейми, таким чином, не були однаково уповноваженими факторами крайового і державного законодавства. Законодавча влада фактично знаходилася в руках монарха, сейми натомість брали в законодавчій діяльності тільки формальну участь, що зрештою було необов’язковою і властиво зовсім непотрібною справою.
Крім того, Габсбурги зуміли ввести в саму сеймову організацію фактор, який стояв тут на сторожі інтересів уряду, і успішно міг перешкодити будь-яким неприхильним для нього виступам. Коли ще в попередньому періоді керівництво в сеймі знаходилося в руках старост або крайових маршалків, то зараз, з другої половини панування Марії Терезії (1740-1780), керівництво сеймами переходило всюди до рук губернаторів, начальників крайового уряду, які призначалися безпосередньо монархом, ні у чому не залежали від сейму і, крім інших широких повноважень, користувалися навіть правом розпуску сейму.
Таким чином проходив і відбувся упадок давніх станових сеймів. Аж до введення нової, побудованої на зовсім інших засадах, організації крайових сеймів втрималися вони як залишок середньовічних установ станової держави, без будь-якого впливу на розвиток публічного життя, без поваги і значення не тільки у відношенні до уряду, але і в самому суспільстві.
У той час, коли Галичина була загарбана Австрією, з’явилася потреба встановлення тут подібного органу. ............
