МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ФІЗИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Фізико-технологічні основи одержання оптичних волокон , для волоконно-оптичних ліній зв’язку
Зміст
Вступ
Розділ 1. Матеріали які використовуються для одержання оптичних волокон
1. Властивості кварцу
2. Очищення силікатного скла
3. Полімерні волокна
Розділ 2. Методи та технологія виробництва оптичних волокон
2.1 Фізичні особливості оптичних волокон
2.2 Технологія виробництва
2.3 Метод осадження з газової фази
Розділ 3. Волоконно-оптичні лінії зв'язку
3.1 Волоконно-оптичний кабель
3.2 Електронні компоненти систем оптичного зв'язку
3.3 Перспективи розвитку оптоволоконної технології
3.4 Переваги та недоліки оптоволоконної технології
Висновки
Список літератури
Вступ
Сучасні телекомунікації важко представити без волоконно-оптичних ліній зв'язку. Щорік по всьому світу прокладаються тисячі кілометрів оптоволокна. Проте серйозну конкуренцію іншим видам дротяного зв'язку воно склало відносно недавно. Стрімке поширення оптоволоконних ліній намітилося останніми роками, не дивлячись на те що їх впровадження почалося майже 20 років тому. Винахід в 1970 році фахівцями компанії Corning, Ink оптоволокна, що дозволило без ретрансляторів продублювати на ту ж відстань систему передачі даних телефонного сигналу по мідному дроту, прийнято вважати переломним моментом в історії розвитку оптоволоконних технологій. Розробникам удалося створити провідник, який здатний зберігати не менше одного відсотка потужності оптичного сигналу на відстані одного кілометра. За нинішніми мірками це досить скромне досягнення, а тоді, без малого 40 років тому, – необхідна умова, для того, щоб розвивати новий вигляд дротяного зв'язку. Складається оптоволокно з центрального провідника світла (серцевини) — скляного волокна, оточеного іншим шаром скла – оболонкою, що володіє меншим показником заломлення, чим серцевина. Поширюючись по серцевині, промені світла не виходять за її межі, відбиваючись від покриваючого шару оболонки. У оптоволокні світловий промінь зазвичай формується напівпровідниковим або діодним лазером. Залежно від розподілу показника заломлення і від величини діаметру сердечника .
Волоконна оптика хоч і є повсюдно використовуваним і популярним засобом забезпечення зв'язку, сама технологія проста і розроблена досить давно. Експеримент із зміною напряму світлового пучка шляхом заломлення був продемонстрований Данієлем Колладоном (Daniel Colladon) і Жаком Бабінеттом (Jacques Babinet) ще в 1840 році. Опісля декілька років Джон Тіндалл (John Tyndall) використовував цей експеримент на своїх прилюдних лекціях в Лондоні, і вже в 1870 році випустив працю, присвячену природі світла. Практичне вживання технології знайшлося лише в ХХ столітті. У 20-х роках минулого століття експериментаторами Кларенсом Хаснеллом (Clarence Hasnell) і Джоном Бердом (John Berd) була продемонстрована можливість передачі зображення через оптичні трубки. Цей принцип використовувався Генріхом Ламмом (Heinrich Lamm) для медичного обстеження пацієнтів. Лише у 1952 році індійський фізик Наріндер Сингх Капані (Narinder Singh Kapany) провів серію власних експериментів, які і привели до винаходу оптоволокна. ............