ФІНАЛ ДЕВ'ЯТОЇ СИМФОНІЇ Л. БЕТХОВЕНА ДО ПИТАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ДИПЛОМНА РОБОТА СТУДЕНТКИ 5 КУРСУ СПІВАК Т.П.
    Кафедра хорового диригування
    МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
    ДОНЕЦЬКА ДЕРЖАВНА КОНСЕРВАТОРІЯ ІМ. С.С. ПРОКОФ'ЄВА
    Донецьк - 1998 ВСТУП.
    Кожна з музичних епох висуває на передній план визначене коло жанрів, найбільш відповідний ії естетичним установкам. Так, наприклад, епоха Барокко піднесла такі жанри як меса, пасіони, ораторії. В них сила художньої дії формувалась завдяки поєднанню двох факторів : історично складених словесних текстів, втіливших глибинний зміст і хорове інтонування, підкріпленного могутністю оркестрового звучання.
    В епоху віденського класіцизму відбуваеться піднесення жанра інструментальної симфонії , котра прийняла своєрідну змістовну "естафету" від вокально-інструментальних жанрів.
    В симфонії знайшло відображення нове світовідчуття людей,об'єднанних новими ідеями.
    В 1918 році Пауль Беккер, відповідаючи на запитання " Що таке симфонія ? ", писав : " Симфонія для художника - це засіб спілкування з допомогою засобів інструментальної музики і широкими колами сприймаючих мас. Художник, створюючи задумку симфонії, поряд з цим створює і ідеальне уявлення активно діючій аудиторії."
    Але рамки старих жанрів не могли вмістити нового змісту і тому відбулась зміна приорітетів. Чисто інструментальна музика зосередилась в жанрах сонат і симфоній, а музика вокальна і хорова знайшла своє переломлення в нову епоху у більш демократичних жанрах : гімнах, піснях, кантатах.
    Жанр симфоній, що прийшов на зміну жанру меси, стверджувала панування колективного початку, але дещо іншими засобами і в інших формах.
    В даній роботі особлива увага приділена фіналам дев'ятої симфонії, так як саме в цьому розділі симфонічного циклу не лише інтуітивно малось на увазі , але і реально було присутнє " слово " представлене хоровим звучанням поєднання " словесного " інстркментального початків.
    П. Беккер " Симфонія від Бетховена до Малєра." Л.1926, цитовано Аражовським М., " Симфонія ".
    Імпульс дав Л. Бетховен, який розширив партитурну палітру фінала 9 симфонії хоровими партіями.
    Цей сміливий новаторський крок у творчості послідовників Бетховена : Г. Малєр ( широко примінив хор у своїх симфоніях ) - представника постромантичної школи, А. Скрябіна ( 1 симфонія, включення хорової фуги в кульмінацію фінала ) , що відобразив ідеї російського симфонізму.
    Залучення в симфонію ( як жанр первинно - інструментальний ) поетичного або прозаічного слова, а вслід за ним - вокальної інтонації і тембра людського голосу, відкрило необмежений простір для жанрового синтезу . Так виникла могутня генерація " вокальних симфоній " , майже авторитетних і репертуарних у виконавській практиці наших днів. Частина з них орієнтована на жанровий "контакт" з вокальним циклом і передумовляює "підключення" до арсеналу інструментальних тембрів сольного вокально - інтонаційного вимовлення ( наприклад, 14 симфоній Шостаковича, 2 симфонії Г. Канчелі).
    Одначе найбільш "приваблюючою" для композитроських принад з'явилась та "гілочка" вокальних симфоній, яка напрямки зв'язана з хоровими масивами звучань, спроможними підсилити, акцентувати , "виразити в слові " символіку твору, підкреслити його смислові і драматургічні " вузли ", піднести пафос літературної програми в найбільш місткій і зрозумілій слухачу формі.
    Всі ці найважливіші функції виконує хор. ............