1. Загальна характеристики стану філософської культури України кінця XVIII – початку XIX ст. Поширення ідей представників французького та німецького просвітництва в Україні
Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін «просвітництво» використовують ідеологи Просвітництва – Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784 р.). За часом доба Просвітництва – це середина XVII–XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше – в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва.
У XVIII–XIX ст. у царині української класичної філософської проблематики працювали викладачі Київської духовної академії, а пізніше і університетів, що функціонували на території України. Частина з них зробила вагомий внесок у обґрунтування та поширення ідей просвітництва.
Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська академія, яка виступила водночас провідним центром філософської думки України другої половини ХVІІ та ХVІІІ ст. Саме тут внаслідок такої творчої взаємодії української традиції та європейських філософських ідей виник поруч зі відомим екзистенціальним й раціонально-натуралістичний напрямок розвитку філософської думки.
Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ Г.С. Сковорода, якого дослідники назвали хто українським Сократом, хто Піфагором, інші – Лейбніцом.
Одним із центральних мотивів його філософствування є те, що найбільш важливим, глибоким у людини є її емоційно-вольове начало – «серце». Із серця випливає все: і думка, і устремління, і почуття. Вся моральність людини повинна теж бути звернена на «серце». Звідси і вимога: «пізнай себе». «поглянь у себе».
Саме одним із перших основоположних принципів його філософствування є концепція «двох натур». Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче має дві натури: зовншіню, видиму, і внутрішню, невидиму. Концепцію двонатурності світу Сковорода повторює неодноразово. Так, у тракті «Вступні двері до християнської доброправності» він пише: «Весь світ складається з з двох натур: одна видима, друга – невидима.
Видима натура зветься твар, а невидима – Бог». Тут же Сковорода продовжує думку про нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак підкреслюючи, що невидима натура (Бог) має первинність по відношенню до видимої (матеріальної) натури. Бог – у всьому матеріальному, у наші площі, у кожному із нас, він вічний. «Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує, скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно».
У XIX ст. українська філософська думка вийшла на новий рівень своїх проявів: академічна філософія тепер викладається у світських навчальних закладах. Вже кілька менш видатних сучасників Сковороди прокладали шляхи на Україну для західної філософії. Ширші впливи Заходу – переважно Німеччини – зустрінемо на Україні в XIX ст. ............
