ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ ТА ЕТНОПОЛІТИКА
Американський політолог кінця ХІХ ст.. Вольтер Бейджгот на прохання визначити поняття «нація», відповідав таким чином: «Я розумію, що таке нація до тих пір, поки мене не запитують про це. Коли ж це трапляється, дати послідовну, обґрунтовану і аргументовану відповідь мені не вдається».
До початку ХХІ ст.. у світовій етнонаціональній науковій думці склалися доволі визначені концептуальні підходи до тлумачення соціально - політичного феномену «нація». викладемо їх в історичній послідовності.
Першим можна визначити теологічний (богослвський). Його сутність полягає втому, що нація це наслідок Волі Божої, Провидіння. Цей підхід, звичайно, не можна вважати науковим, проте чимало керуючись уявленнями саме у рамках даного підходу, вибудовують власну лінію поведінки у політичному житті. Теологічний підхід дає можливість православним українцям чітко і переконливо пояснити історичні та сучасні труднощі й лиха України. Оскільки Бог створив нас українцями, але багато хто цього соромиться відмовляться від свого українського єства, то він чинить гріх. І цей гріх не дріб’язковий – це зневага до Волі Божої. За це і зазнають українці кари Господньої.
Наступним підходом є біологічний. Його прихильники розглядають націю, як сукупність людей, що характеризуються спільністю антропоморфних характеристик (особливостями тілобудови), кровними зв’язками. Цей підхід абсолютизувався у фашистській Німеччині. Набув він поширення і в Радянському Союзі. Саме зважаючи на кровно - родині зв’язки у нас за старою традицією і досі визначають так звану «національність».
Психологічний підхід (засновник О. Бауер) виходить з того, що нацією слід вважати людей, пов’язаних спільністю характеру, схожістю мислення, образно кажучи, «спільністю народного духу». Прихильники культурно – психологічного концептуального підходу наполягають, що психологічне – це лише основа, на якій твориться культурна спільність- основа національного життя. На їх думку, націю творить спільна етнічна культура та, заснована на народних традиціях, професійна культура. Один із засновників цього підходу К. Реннер наполягав, що в основі нації лежить мова, як ключова складова етнічної культури. За його формуванням, нація - це союз людей, що розмовляють однією мовою.
Ряд дослідників в основу національної єдності кладуть такий критерій, як спільність історичної долі. За його допомогою вони пояснюють, чому свого часу єдині, етноси поділилися і утворили різні нації, з іншого боку саме історичною долею вони пояснюють, як формується нація на основі поєднання чи змішання кількох етносів.
Німецький дослідник К. Дойч став засновником етатистського ( від. франц. еtat – держава ) витлумачення сутності нації. Як формулював вчений, «нація – це народ, що вибудував власну державу». якщо ж, він цього не зумів зробити, він не має честі називати себе нацією.
Прихильники політичного підходу заперечують категоричність К. Дойча. Вони наполягають, на тому, що для перетворення народу в націю достатньо об’єднання його політичними чинниками нижчого порядку. Наприклад, усвідомленням необхідності створити державу (на перешкоді чому можуть стояти колонізатори), готовність захищати свої інтереси політичними засобами, використовуючи політичні інституції інших народів. Прихильники цього підходу вважають, що українці у складі Австро -Угорської імперії стали нацією з середини ХІХ ст., коли здобули право представляти свої інтереси у Віденському парламенті, гуртувалися навколо своїх депутатів.
Близьким до двох попередніх можна вважати і територіальний підхід. За ним нація визначається, як сукупність людей, що проживають на одній території. Підкреслимо, державній території, а тому пов’язані з державою системою взаємних прав та обов’язків. ............