Вступ

Дипломатія з'явилася в далекій старовині. Зачатки її були вже в родовому суспільстві. Проте про дипломатію в справжньому значенні цього слова можна говорити лише з розвитком держави. Дипломатія є частиною політичної надбудови. Її характер визначається загальними відносинами, властивими різним економічним формаціям і перш за все класовою природою тієї держави, якій вона служить. Дипломатія є одним із засобів зовнішньої політики держави.

Дипломатична діяльність античних полісів виражалася в жвавих переговорах, обміні посольствами, скликанні міждержавних нарад, висновком оборонних і наступальних союзних договорів. Так поступово вироблялася організація, методи і засоби дипломатії.

На Заході, в римській республіці, найбільша активність дипломатії спостерігається в період Пунічних воєн і боротьби Рима з східними державами еллінізму.

В останні два століття римської республіки і в перші два сторіччя імперії рабовласництво досягло щонайвищого розвитку в античному світі. В цей період римська держава поступово складається в централізовану імперію. Зовнішня політика імператорського Рима переслідувала дві основні цілі: зміцнення і розширення світової держави, створеної в епоху республіки і що увібрала в себе майже всі країни відомого тоді римлянам "круга земель", і оборону її меж від нападу сусідніх народів. В перші століття імперії загарбницькі цілі ще домінували в її дипломатичній діяльності. Надалі імперії довелося перейти до оборони.

1. Основні риси римської дипломатії

З якнайдавніших часів і Римі існували право гостинності (jus hospitii), грецьку проксенію, що нагадувало. Була жрецька колегія феціалів, яка регулювала виникаючі між племенами і племінними союзами спори і непорозуміння. Жодне важливе зовнішньополітичне підприємство не могло бути ні почато, ні кінчено без санкції феціалів. В круг їх повноважень входили: охорона міжнародних угод, обряд формального оголошення війни і укладення миру.

Колегія феціалів складалася з 20 чоловік, які належали до стародавніх пологів і довічно перебували в своєму званні. Діяльність феціалів протікала під покривом глибокої таємниці. Скоювалися різні обряди, вимовлялися магічні слова, значення яких було зрозуміле одним лише присвяченим. Зовнішньою відмінністю феціалів служила особливий вид шерстяного одягу, а також головна пов'язка.

В такому одіянні з скіпетром і кременем, символом Юпітера –хранителя клятв, виборний представник колегії, «святий батько» (pater patratus), у супроводі іншого феціала, який ніс траву, вирвану з коренем на капітолійському горбі, відправлявся до межі сусіднього народу для врегулювання спірних питань або оголошення війни.

У разі неможливості дозволити спірні питання мирним шляхом вдавалися до зброї. Оголошення воїни в стародавньому Римі було надзвичайно складною процедурою. Феціали кілька разів відправлялися в місто, що порушило міжнародні встановлення. При цьому всякий раз вони скоювали обряди і гучним голосом вимовляли магічні слова і прокляття за адресою порушника міжнародного права. Потім комісія феціалів поверталася до Рима і протягом 33 днів чекала відповіді, У разі неотримання такого феціали докладали Сенату і народу, яким належало право оголошення війни. Після цього «святий батько» востаннє відправлявся до межі ворожого міста і кидав на ворожу землю дротик з обпаленим і скривавленим кінцем[1].

Процедура оголошення війни детально описана в історії Тіта Лівія в розповіді про війну римлян з альбанцями, вирішену поєдинком трьох братів Гораціїв і Куріаціїв.

Укладення миру теж супроводжувалося багатьма церемоніями і було вельми складною справою. Після виконання всіх встановлених церемоній «святий батько» читав текст договору і вимовляв особливе закляття феціалів, яке закликало всякі біди і нещастя на голову порушника миру. ............