ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.  Психологія девіантної поведінки як міждисциплінарна галузь наукового знання.

2.  Поняття поведінкової норми, патології і девіації.

3.  Основні підходи до вивчення девіантної поведінки.

4.   Трактування девіантної поведінки у різних психологічних напрямах.

1. Психологія девіантної поведінки як міждисциплінарна галузь наукового знання

Суспільство завжди надає особливої уваги проблемі поведінки людей, яка не відповідає встановленим соціальним нормам. Релігія, література, мистецтво, наука, філософія з різних боків розглядають і оцінюють це явище.

За останні роки у зв’язку із кризою нашого суспільства інтерес до проблеми відхиленої поведінки значно зріс, що обумовило необхідність більш ретельно дослідити причини, форми, динаміку асоціальної поведінки, пошук більш ефективних засобів соціального контролю – превентивних, профілактичних, колекційних, реабілітаційних тощо

Психологія девіантної поведінки – це міждисциплінарна галузь наукового знання, що вивчає механізми виникнення, формування, динаміки розвитку и наслідки різноманітних форм поведінки, що виділяються вид норми, а також способи и методи їх корекції и терапії.

Психологія девіантної поведінки являє собою типовий приклад наукової галузі, в який знання, отримані науковцями з різних галузей, до цього моменту не призвели до становлення окремої наукової дисципліни. І причиною тому є зіткнення ортодоксально психологічних і ортодоксально психіатричних поглядів. А тому до сих пір вимагає подальшого розв’язання низка запитань: ДП слід розглядати як патологію, а різні девіації як ознаки психічних розладив и захворювань, або ж її слід визнати як крайні варіанти норми; в чому полягають причини (психогенез) девіантних форм поведінки: порушення мозкової діяльності, навиків адаптивної поведінки або соціальних очікувань; за допомогою яких засобів можна відновити адекватну поведінку (чи можливе її відновлення взагалі): психофармакологічної терапії або ж психологічної корекції.

І тому є поширеним підхід, що ґрунтується на ортодоксальних принципах не дозволяє з одного боку всебічно проаналізувати всі механізми психогенези, тобто психічні процеси, що обумовлюють формування девіацій, з іншої, він не дозволяє надавати адекватну и всебічну допомогу.

Психологія девіантної поведінки входить до спектру дисциплін, на одному з полюсів якої розташована психіатрія (психопатологія и патопсихологія), а на іншому загальна психологія. Проміжне положення у наведений схеми (рис. 1) посідають кринична психологія и психологія девіантної поведінки. Вони вирізняються вид дисциплін, розташованих на крайніх полюсах спектру, в першу чергу феноменологічним підходом до оцінки норми и патології. У клінічній психології функціонує принцип згідно якого кожен поведінковий прояв може обумовлюватися як певним феноменом, так и психопатологічним симптомом. Такий принцип є протилежним до принципів, якими керуються ортодоксальні психологи або ж ортодоксальні психіатри, коли намагаються пов’язати кожний поведінковий феномен із нормою у поведінці або з психічною патологією.

Для здійснення аналізу поведінкових девіацій важливими є знання, накопичені в таких галузях як клінічна психологія, патопсихологія, нейропсихологія, вікова и сімейна психологія, загальна психологія и психологія особистості, психіатрія, психосоматика, педагогіка і деяких інших.

Предметом вивчення психології девіантної поведінки э відхилення вид різноманітних норм ситуаційні реакції, психічні стани та особливості розвитку індивіда, що призводять до дезадаптації людини у суспільстві, до порушення самоактуализації и прийняття самого себе у зв’язку із сформованими неадекватними паттернами поведінки. ............