Своєрідність ідеологічної анархо-махновщини полягає в тому, що суспільно-політична модель, при всій своїй недосконалості, була єдиною з-поміж анархістських систем, що заволоділа масами, вирвавшись зі звичної площини теоретизування
Постановка проблеми. Серед цілого спектру ідеологічних напрямів і рухів, що мали місце в Україні на початку ХХ століття та, зокрема, у період 1917-1921 років, особливу увагу привертає анархізм. Незважаючи на те, що останній переважною мірою формувався в Росії, усе ж саме в Україні анархізм знайшов утілення в консолідованій iдеологiї та політичній практиці. Це явище, оформлене в своєрідний "український анархізм", характеризувалося значними проявами національної свідомості та своєрідною селянською специфікою.
Темі анархізму в Україні й насамперед – махновського руху присвячено досить багато праць, серед яких варто виділити роботи В. М. Волковинського [1, 2], С. С. Волка [3], П. Струве [4], В. О. Савченко [5], В. М. Чопа [6] та ін. Однак слід зазначити, що тема залишається недостатньо дослідженою.
Мета роботи полягає в спробі простежити вплив ідей анархізму в Україні на початку ХХ століття, а також розвиток відповідної ідеології в період визвольних змагань 1917-1921 років. При цьому важливим завданням є з'ясування справжнього характеру реалізації ідеології анархізму на українських теренах.
Виклад основного матеріалу. Формування ідеології анархізму відбувалося протягом ХІХ століття. Основними його теоретиками були французький мислитель П.-Ж. Прудон (1809-1865) та німецький філософ М. Штірнер (1808-1856). У Росії провідну роль у процесі розвитку ідеології анархізму відіграли М. О. Бакунін (1814-1876) та П. О. Кропоткін (1842-1921). Їхні ідеї переважно концентрувалися на державі як головному джерелі соціального та політичного зла. У неприйнятті буржуазного державного апарату, як і самодержавної держави, у розумінні класової корисливості анархісти наближалися до наукового соціалізму. Обидві ці теорії визнавали неможливим використання старого державного апарату революцією та підкреслювали необхідність його зламу. Однак якщо марксизм виходив із необхідності держави для проведення соціальних перетворень, їх захисту, то, наприклад, для П. Кропоткіна соціальна революція й державність – речі несумісні, взаємно одна одну знищуючі, оскільки за своєю природою будь-яка держава в його розумінні – сила консервативна [7, с. 20, 21].
У ХІХ столітті симбіоз революційних ідей, марксизму та атеїзму створював підґрунтя не лише для розвитку анархізму, але й для інших деструктивних ідеологічних концепцій. Цілком очевидно, що саме в цей час формувалися витоки тоталітарних ідеологій.
В ідейній діалектиці ХІХ століття, у тому комплексі ідеологічних побудов, що створювалися в цей час, поєднання безбожжя з принципами "наукового соціалізму", яким претендує бути марксизм, набуло особливо зловісного характеру. Воно наклало свій відбиток на розвиток соціалістичної думки в Європі, послужило основою для інших деструктивних ідеологічних концепцій.
На території України поширилися переважно російські ідеологічні течії анархізму: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм тощо. Жодна із цих течій не мала українського характеру, залишаючись явищем, імпортованим із Росії [8, с. ............