Чи є вихід із глобальної екологічної кризи?
В біології добре відомо, що збереження виду забезпечується наявністю двох вроджених інстинктів – самозбереження і продовження роду. Вони вироблені шляхом природного добору і включають безліч різноманітних характеристик, спектр яких у кожного виду має свої особливості.
Час виникнення людини оцінюється не менше ніж кількома мільйонами років. Місцем її походження прийнято вважати Африку, далі відбувалися складні етапи поширення по земній кулі. Для міграції було безліч причин, провідною з яких, можливо, став саме прояв інстинктів самозбереження і продовження роду. Завдяки їм людина навчилася створювати для себе штучне середовище існування. Це дозволило їй освоювати дедалі нові регіони. Очевидно, втім, що цей процес супроводжувався й істотними екологічними змінами (неолітична та палеолітична екологічні кризи). В результаті людина, щоб вижити, зайнялася землеробством і одомашненням (доместикацією). Виникнення аграрної цивілізації близько 10 тис. років тому пов'язують з процесами доместикації тварин і рослин. У популяціях найуспішніших мисливців-збирачів виникли центри доместикації диких видів, що дозволило людям менше залежати від сезонної мінливості погоди та міграції тварин, переходити до осілого способу життя, створювати запаси їжі, народжувати більше дітей. Часто, займаючи нову територію, людина настільки її виснажувала, що виникала пустеля, наприклад, найбільша в світі – Сахара. Це приводило до подальшої міграції в більш родючі землі. Господарська діяльність людини, зрештою, набула ролі геологічного чинника у глобальному масштабі.
Як видові, нам властиво надавати пріоритетне значення тій інформації, що стосується нас самих або наших близьких. Це одна з особливостей людської свідомості. Водночас, інформація, віддалена в часі у майбутнє, або така, що має вірогідний характер, в індивідуальному сприйнятті здається менш вартою уваги. Наприклад, висока імовірність передчасної смерті мало кого відвернула від куріння тютюну, зате зміна смаку звичної їжі здатна викликати бурю емоцій.
Така «аберація (викривлення) важливості» інформації веде до того, що у суспільстві великого резонансу набуває, наприклад, проблема вмісту нітратів у овочах. Надлишок нітратів шкодить нашому власному здоров'ю. Однак реальна небезпека руйнування озонового шару атмосфери, яка загрожує збільшенням частоти генетичних і ракових захворювань, небезпечних інфекційних хвороб, настільки мало хвилює більшість людей, що лише одиниці схильні відмовитися, наприклад, від використання в побуті аерозольних балончиків. Але ж фреон, що потрапляє з них в атмосферу разом з дезодорантом, лаком, фарбою або інсектицидом, - основний «винищувач» озону. Поряд з аваріями на промислових холодильних установках використання побутових аерозолів відіграє помітну роль у підвищенні вмісту фреонів у атмосфері.
Небезпеку становлять також запуски космічних апаратів. Особливо багато хлору й оксидів азоту виділяють твердопаливні ракетні двигуни. Наприклад, при кожному запускові американського "Шаттла" його прискорювачі на висотах до 50 км. тобто в самому озоновому шарі, викидають 187 т хлору та хлористого водню і 7 т оксидів азоту. Цієї кількості вистачає на те, щоб знищити 10 млн. ............
