Необіхевіоризм
Цілеспрямована революція Уотсона не зробила, як він сподівався, перевороту в психології. Для цього був потрібно час. І все-таки в 1924 році, усього лише через десять років після того, як Уотсон виступив з маніфестом біхевіоризму, навіть самий затятий його опонент, Е. Б. Титченер, визнавав, що біхевіоризм збагатив нації. До 1930 року Уотсон уже з достатньою підставою міг затверджувати, що перемога його навчання була повною. Незважаючи на те, що розроблялися й інші напрямки біхевіоризму - наприклад, версії Холта й Лешли, - вони тільки прискорили початий Уотсоном рух психологічної науки убік повної об'єктивності. Таким чином, до 1930 року біхевіоризм витиснув всі інші плини.
Перший етап еволюції біхевіоризму - біхевіоризму Уотсона - тривав приблизно з 1913 по 1930 рік. Другий етап, або необіхевіоризм, можна датувати приблизно 1930 - 1960 роками. Він охоплює роботи таких учених, як Едвард Толмен, Едвин Гатри, Кларк Халл і Б. Ф. Скиннер. Ці необіхевіорісти сходилися в думках про деякі основні положення, які використовувалися для пояснення отриманих даних:
1) серцевиною психології є дослідження процесу научання;
2) більшість видів поводження, незалежно від їхньої складності, підкоряються законам умовних рефлексів;
3) психологія повинна прийняти принципи операціонизму.
Операціонизм - доктрина, відповідно до якої фізичну концепцію можна описати в точних термінах, що ставляться до набору операцій або процедур, її визначальних.
Третім етапом еволюції біхевіоризму є нейро-необіхевіоризм, або соціальний біхевіоризм, початок якого доводиться на 60-е роки нашого сторіччя і який характеризується поверненням до когнітивних процесів.
Операціонизм
Операціонизм являє собою якийсь загальний підхід або принцип, метою якого є вироблення наукової термінології, найбільш точне й об'єктивної, і рятування в такий спосіб науки від тих проблем, які не є фактично спостережуваними або фізично відтвореними (так званих псевдо проблем). Операціонизм затверджує, що значимість конкретних наукових даних або теоретичних побудов залежить від значимості тих операцій, які використовувалися для одержання цих даних або досягнення цих побудов.
Уперше основні положення операціонизма були сформульовані фізиком з Гарвардського університету Перси У. Бриджменом у його книзі "Логіка сучасної фізики", що привернула увагу багатьох психологів. Бриджмен припустив, що будь-яку фізичну концепцію можна описати в точних і строгих термінах, при цьому всі концепції, позбавлені фізичної основи, повинні відкидатися. Він писав:
Це можна проілюструвати, розглянувши поняття довжини. Що ми маємо на увазі під довжиною об'єкта? Очевидно, ми це знаємо, якщо можемо сказати, яку довжину має кожний предмет, а для фізика більше нічого не потрібно. Для того, щоб знайти довжину предмета, нам необхідно проробити деякі фізичні операції. Таким чином, концепція довжини є фіксованої, якщо тільки фіксованими є операції, які використовуються для виміру довжини: тобто концепція довжини визначається не більше й не менше, як тільки набором необхідних операцій.
Таким чином, концепція є аналогом набору операцій або процедур, які неї визначають. Багато психологів порахували цей принцип досить корисним для використання в психологічній науці й жадали застосувати його.
Бихевіористам особливо сподобалося положення Бриджмена про відкидання псевдо проблем - тобто тих проблем, відповіді на які не можуть бути перевірені об'єктивними експериментами. ............
