НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Факультет
Заочного навчання
КУРСОВА РОБОТА
по предмету: “Кримінальне право”
на тему №1: “Бандитизм (ст. 257 Кримінального кодексу України)”
Викладач:
Проф. Осадчій В.І.
КИЇВ 2002
ЗМІСТ:
I. Історичний розвиток поняття “бандитизм” в кримінально правовому аспекті.
II. Визначення місця посягання бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України.
III. Поняття бандитизму. Юридичний аналіз складу “бандитизм”.
3.1. Об¢єкт бандитизму.
3.2. Об¢єктивна сторона бандитизму.
3.3. Суб¢єкт та суб¢єктивна сторона бандитизму.
IV. Відмежування бандитизму від суміжних злочинів.
V. Покарання при вчиненні бандитизму. Проблеми розслідування цієї категорії справ.
I. Історичний розвиток поняття “бандитизм” в кримінально-правовому аспекті[1].
В історії кримінального законодавства бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбільш небезпечних злочинів (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. В інтересах установлення одноманітності кримінального законодавства всіх радянських республік засадовим стосовно кримінального кодексу УРСР став кримінальний кодекс Російської Федерації1. У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкодження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). Разом з тим законодавець залишив цей злочин у розділі "Державні злочини".
Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства кримінальна відповідальність за бандитизм у судовій практиці стала застосовуватися досить рідко.
Проте у воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. Про це свідчить хоча б той факт, що в системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі. Досить характерним з цієї точки зору є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року "Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах". Це поняття в Указі не розкривалося, але широко застосовувалося при придушенні масових заворушень серед ув'язнених.
Після знищення озброєних формувань у Західній Україні та Прибалтиці застосування статті 593 Кримінального кодексу РРФСР різко скоротилося.