Реферат
АРХІТЕКТУРА ВІЗАНТІЇ
Історію розвитку архітектурних традицій Візантії можна розділити на три періоди. Перший, раннєвизантийский, період почався в V столітті і тривав до VIII століття, йому на зміну прийшов середнєвізантийський період, що продовжувався протягом семи століть, а потім, у XIII столітті, почався пізнєвізантийський період, що тягся до XV століття. Після цього на зміну візантійській культурі прийшла інша.
Часом найвищого розквіту вважається раннєвізантийський період, особливо 527—565 роки, що були часом правління імператора Юстиніан I. Саме тоді Візантія перетворилася у величезну імперію, що поширювалася на Адріатику, Італію, Південне Середземномор'я, Грецію, півострів Мала Азія і Передня Азія. Візантійські майстри, створюючи нові храми, палаци й інші будинки в античних традиціях, одночасно вносили нові ідеї, запозичені в завойованих країн.
При будівництві монументальних споруджень враховувався вплив християнської релігії на політичну і суспільну сфери життя суспільства. Тому найбільше значення придавалось зведенню храмів. Будівельники намагалися знайти оптимальні пропорції, що відповідають призначенню будинків, а також елементи декору, що підкреслюють значення в державі християнства і велич імператора.
Головним внеском Візантії в розвиток світової архітектури є створення купольних композицій храмів, що привели до появи нових типів будинків. Серед них необхідно назвати купольну базиліку, центрическую церква з куполом на восьми опорах, а також крестовокупольную систему. Перші два типи з'явилися ще в раннєвізантийський період, а останній — пізніше, у середнєвізантийський.
Як окремий тип будинків, точніше, комплексів необхідно виділити монастирі. Найбільший інтерес представляють монастирі, що знаходилися за міською рисою, іноді на деякім віддаленні від міста. Вони являли собою досить складні і добре укріплені комплекси, обнесені високими стінами. У центральній частині монастиря розташовувалася церква — найвище спорудження, які можна було побачити з будь-якої крапки на території монастиря і при наближенні до монастирських воріт.
Крім церкви, малася трапезна, призначена, як видно з назви, для прийняття братами (чи сестрами) монастиря їжі. Житлами служив будинок з довгими коридорами, з яких були численні проходи у вузькі кімнатки. Крім цього, на території монастиря розміщалися різні господарські і складські будівлі, а іноді — будинок бібліотеки. Усі спорудження розташовувалися на перший погляд хаотично, без усяких правил. Однак у дійсності вони будувалися з урахуванням рельєфу, що оточує природи й інших будівель і тому дивилися гармонійно, тобто були єдиною просторовою композицією — ансамблем.
Як уже було відзначено, архітектурні традиції Візантії склалися на основі традицій античного Рима. Особливо широко використовувалися правила зведення арочно-склепінних конструкцій. Однак, на відміну від римських будівельників, у візантійських не одержала популярності бетонна техніка. Замість бетону як будівельний матеріал використовували цегла і тесаний камінь.
Найбільше часто візантійські зодчі застосовували для будівництва плинфу — широка і плоска обпалена цегла розміром 35,5' 35,5' 5,1 див. У перекладі з грецького слово «р1ш1оз» означає «цегла». ............