АРХІТЕКТУРА РОМАНСЬКОГО ПЕРІОДУ
Романської називається архітектура західноєвропейських країн у період з XI по XIII століття. В основі її розвитку лежали традиції античного Рима, що продовжували розвиватися з урахуванням культури цих країн.
Традиції романського стилю виникли не на порожнім місці. Їм передував період розвитку архітектури раннього Середньовіччя, що продовжувався протягом п'яти сторіч — з V по Х століття. Але виділяти його в окрему главу не має змісту, тому що цей час характеризувався застоєм у всіх напрямках громадського життя. Народи країн Західної Європи поступово забули правила будівництва римлян, різко знизилася загальна якість зведених будинків. Наприклад, при зведенні гробниці короля Теодориха в місті Равенне в 530 році будівельники не змогли правильно розрахувати і звести купол. Замість цього вони знайшли величезний камінь, видовбали його на зразок купола і використовували для перекриття. Чогось і говорити про те, що зовнішній вигляд такої будівлі залишав бажати кращого.
Основними типами споруджень раннього Середньовіччя були храми, монастирські комплекси й укріплені житла феодалів, що одержали розвиток пізніше, у Середні століття. Серед храмів переважали баптистерії — круглі в плані будинку, що має перекриття у формі купола. Будувалися і васильки, що одержали таке широке поширення у Візантійській імперії. Першими зі споруджень подібного роду були храм Святого Петра, побудований у 330 році, і василька Святого Павла, IV-V століття (обидві в Римі). Пізніше почали будуватися храми не тільки в Римі, але й в інших містах (василька Святого Аполлінарія в Равенне, VI століття).
Ці будинки були витягнутими в плані і мали від трьох до п'яти нефів, відділених від центрального простору рядами колон. Сонячне світло проникало в приміщення через вікна, що знаходяться у верхній частині стін.
Опори, що підтримують перекриття, являли собою аркади з плоскими перекриттями. На місці розташування вівтаря влаштовувалася апсида і трансепт (поперечний неф) — додатковий простір, що призначався для священиків. Перед входом у храм досить часто влаштовувався атрій (двір, оточений галереями), у центрі якого знаходилася чаша, що використовується при проведенні обряду водохрещення.
Згодом цей тип храму удосконалився: була збільшена площа трансепта, перед ним з'явився додатковий простір, назване нартексом. Воно призначалося для людей, що ще не прийняли християнства, — їх називали оголошеними.
Вхід розташовувався в західній частині храму. По обидва боки від нього знаходилися вежі, що є не тільки декоративною прикрасою, але і зміцненням — багато храмів раннього Середньовіччя одночасно були самими захищеними будинками, тому при нападі на місто в них ховалися жінки, діти і старі.
Наприкінці періоду раннього Середньовіччя над средокрестьем деяких храмів стали зводити чи куполи намети, що мають форму куполів.
Такі храми будувалися в країнах Західної Європи протягом п'яти сторіч. Вони повторювали один одного по плануванню, оформление фасаду й інтер'єра також не особливо відрізнялося. У XI столітті почався розквіт зодчества, приведший до появи всіляких архітектурних шкіл, будівництву монастирських ансамблів і закладці нових міст.
Особливо багато було побудовано монастирських ансамблів у період правління Карла Великого (768-814 роки). ............
