Античність у поетичних творах Яра Славутича
    Рецепція античних образів та мотивів у літературі XX століття сприяє збагаченню арсеналу образів української літератури, набуває концептуальної авторської насиченості, проектується на національний ґрунт. Крім того, різноманітні проблеми загальнонародного й особистісного спрямування, переосмислюючись, вводяться в античний контекст. У широкому розумінні сучасні українські автори використовують античні мотиви у двох аспектах: або як історичне першоджерело, яке повинне ознайомити читача з історичними проблемами світу та людства, або як матеріал для алегоричного тлумачення - із вкладанням у давній традиційний матеріал нового змісту.
    У функціонуванні античних елементів у сучасній літературі можна виділити два рівні. З боку образного вживання - це загальнолюдські символи, які в тексті твору наповнюються авторськими інтерпретаціями. А з боку структури художнього тексту - це своєрідні мовні трафарети, які автор використовує у готовому вигляді заради яскравості та виразності мови (так зване фразеологічне вживання).
    У поезіях Яра Славутича ремінісценції є органічною часткою авторсткої художньої палітри. Слід при тому зазначити, що в сучасному українському літературному процесі античні мотиви та образи функціонують доволі плідно. Поезії Яра Славутича у цьому плані позбавлені необхідності приховувати авторські думки аж надто безпосередньо. Творець відвертий з читачем, а його алегорії є суто художніми .Умовно всі античні образи, використані Славутичем, поділяємо на кілька груп:
    1. Інтимна і пейзажна лірика із вкрапленнями античних міфологічних імен (Антей, Аполлон, Дюнісій, Одіссей, Мойра, Муза, Пан, Пандора, Пенелопа тощо) і географічних назв (Делос, Парнас).
    2. Громадська лірика (зокрема поезії автобіографічного характеру) з використанням імен давньогрецької міфології (Антей, Аріадна, Орфей, Паріс, Прометей, Протей тощо). До того ж це поезії високої напруги, де збільшити відповідний емоційний вплив допомагають алюзії.
    3. Вірші про чужину, які досить близькі до перших двох груп, але мають і свої відмінності: автор уводить у тло поезій саме найтрагічніші образи античної міфології (Кассандра, Електра).
    4. Поезії, наснажені античними образами та мотивами, глибоко пов'язаними із сучасними авторові подіями (амазонки, Персей).
    5. Літературні портрети-посвяти, де присутня подвійна рецепція античних імен і реалій (спочатку поетами-неокласиками, а потім Яром Славутичем).
    Найбільш кількісно виявленою є перша група, де автор наскрізно використовує взяті з античної міфології образи, які були й раніше органічно сприйняті українською літературою та традиційно використовуються в контексті аналогій з національною культурою та історією. Але при тому визначаємо авторську тенденцію Славутича-лірика до яскравого забарвлення поезій античними вкрапленнями, до урізноманітнення й пожвавлення їх емоційного впливу. Так, на означення почуття кохання Яр Славутич використовує у канві поетичних рядків "мовні трафарети" античного походження:
    Задля відваги глянув я назад
    І там побачив: сяєвом палали
    Високих сосон мідні стовбури -
    Немов із мармуру ставні колони
    Побіля входу у Венерин храм [1,35]
    Або інший епізод:
    Дужим коханням Амурові стріли
    Били в серця інуггів однині... ............