АДАПТАЦІЯ ТА АСИМІЛЯЦІЯ ЯК ОСНОВНІ ФОРМИ ІСНУВАННЯ ЕТНОСУ В ПОЛІКУЛЬТУРНИХ ВИМІРАХ СОЦІУМУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Духовна культура сучасної України характеризується атмосферою поліетнічної наповненості соціального життя на усіх рівнях творчої самореалізації особистості: у історичній свідомості, естетичній та моральній свідомості та діяльності, практиці мистецтвотворення. Історична традиція українського етносу неодноразово перетиналась з історією як близьких сусідів – східнослов’янських, польських, литовських, румунських, болгарських, турецьких, татарських етносів, так й з історією грецької, візантійської, романо-германської, арабо-мусульманської традиції, започатковуючи міжетнічний діалог. Після зустрічі та розуміння українським етносом іншої етнокультурної традиції в автохтонній культурі виникали настрої не тільки оптимізму та доброзичливості, але й, нерідко, відчуття ворожості, пригніченості, непримиримої тотальності, відчаю, що згодом відображалось у мистецькій практиці барокового синтезу, формувало принципи екзистенціального світовідчуття. З іншого боку, геополітичні фактори «ризику сусідства» українських земель виражались у впливові національно-культурних політик тих імперій, у складі яких пізніше перебувала Україна. Ці фактори, помножені на міграційні процеси історичного розвою та міграцію сучасного глобалізованого світу, обумовлюють специфіку основних форм існування українських етносів у полікультурному соціальному середовищі історичної традиції та сучасної картини міжнаціонального спілкування. Саме тому аналіз основних форм існування етносу в історичній традиції української духовної культури є актуальним завданням сучасної науки, що дозволяє розкрити певні загальні закономірності категорії «діалогу культур» – важливої координати сучасних процесів євроінтеґрації.
Найважливіші проблеми самоідентифікації українського етносу – хронологічні рамки утворення та територіальне розташування – досліджувались у працях В. Барана, В. Балушока, М. Брайчевського, М. Грушевського, Я. Дашкевича, М. Поповича, П. Толочка, Л. Залізняка [див. 1], а також, Є. Горюнова, Л.Нідерле, Б. Рибакова, В.Сєдова, Р. Терпиловського, П. Третьякова, О. Трубачова. Серед вітчизняних дослідників теорії етнічного життя слід відзначити насамперед праці І. Кононова, О. Нельги, А. Пономарьова, М. Поповича, Т. Рудницької, Я. Самборської, Л. Шкляра, М. Шульги. Мистецький фактор адаптації особистості висвітлено у працях Г. Меднікової.
Мета даної статті – на матеріалі історико-філософських та мистецьких пам’яток Київської Русі та на основі сучасної парадигми філософської рефлексії дослідити основні форми існування етносу в полікультурних вимірах давньоруського соціуму. Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) довести, що основними формами існування етносу в полікультурних вимірах соціуму Київської Русі є адаптація та асиміляція; 2) обґрунтувати думку, що адаптація має мистецьку форму реалізації і вивчається в історичній ретроспективі під кутом зору діалектичного методу пізнання, на основі теоретичних та методологічних засад сучасної філософії культури.
Поняття «полікультурних вимірів соціуму» включає у себе усвідомлення багатонаціональної сутності будь-якого розвиненого суспільства, тобто тих національно-культурних вимірів розвитку соціуму, що мали закріплення в історичній самосвідомості етносу та сформували певний етностереотип сприйняття Іншого та спілкування із ним. ............
