Феномен економічної глобалізації припускає принципову зміну підходів до обґрунтування національної економічної стратегії фактично у всіх країнах світу і Україна тут не є виключенням. Значну роль в процесі глобалізації грає так звана Світова Організація Торгівлі (СОТ). Діяльність цієї організації направлена на вільний (безмитний або з мінімальними митами) обмін товарів і послуг між її членами. Більшість країн світу є членамі СОТ. При вступі до СОТ нових членів, необхідно щоб кандидати на приєднання залагодили всі спірні питання з державами, що вже є членами СОТ. Членство у СОТ виключає створення штучних бар'єрів для товарів з інших країн, що також є членами СОТ. В той же час, деякі бар'єри можуть мати місце, але вони обговорюються спочатку до вступу у СОТ (індивідуально для кожної держави). Зрозуміло, кожна країна прагне добитися для себе вступу до СОТ на оптимальних, найвигідніших для неї умовах, але реальний стан визначається в процесі переговорів з іншими державами-учасниками СОТ. При цьому ті країни, що раніше стали членами ВТО, мають деякі переваги, оскільки мають можливість диктувати "новичкам" свої умови, оскільки для прийому будь-якої нової держави у СОТ потрібна згода всіх її членів. [1].
Метою створення СОТ було подолання суперечностей в міжнародній торгівлі, зокрема в торгівельних стосунках між розвиненими країнами, що розвиваються. [2]. Ціль СОТ — розробка правил міжнародної торгівлі. Вони потрібні для того, щоб торгівля здійснювалася без штучних бар'єрів. Була передбачуваною і вільною. Результат гри по правилах — впевненість у завтрашньому дні, тобто споживач і виробник знають, що можуть розраховувати на надійність постачання, великий вибір кінцевих продуктів, комплектуючих, сировини і послуг; виробник і експортер впевнені, що зовнішні ринки для них відкриті, як результат - процвітаюча, мирна і стабільна світова економіка[3].
Багатосторонні обов'язкові домовленості СОТ ставлять розвинені країни та країни, що розвиваються, у сфері торгівельних стосунків в рівні правові умови. Можливі спори і конфлікти, якщо їх не вдається врегулювати шляхом двосторонніх переговорів, розглядуються спеціальним Органом по вирішенню суперечок, а при необхідності (в разі незгоди однієї із сторін, що сперечаються) в Апеляційному органі Генеральної Ради СОТ. Слід обов’язково зазначити, що залишаючись поза СОТ, можна опинитися "в торгово-політичній ізоляції" і постійно стикатися з недобросовісною конкуренцією як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках[4].
Місія СОТ виходить з того, що для всіх учасників потрібно встановити загальні правила. Проте критики СОТ стверджують, що організація протегує діяльності ТНК і держав-лідерів, залишаючи, таким чином, багатих – багатими, а бідних – бідними. Подібні зауваження багато в чому справедливі. Насправді, про які рівноправні економічні стосунки може йти мова, якщо країнами – членами СОТ разом з США, Францією, Німеччиною і Швейцарією є Албанія, Бангладеш, Беліз, Бенін, Чад і острови Соломона? Грузія і Молдова вже є членами СОТ, але сформулювати які-небудь фінансово відчутні переваги від такого членства поки скрутно. Напрошується висновок – чи є вигода від членства у СОТ прямо пропорційною економічній значущості держави у світі. [5]
Слід також зазначити, що головним принципом СОТ та основним елементом на який спрямована основна увага в нормативних документах СОТ є лібералізація торгівлі. Лібералізація зовнішньої торгівлі — це розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних господарюючих суб'єктів, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів. Відомо, що чим динамічнішим є процес лібералізації торгівлі, тим більше потерпають від іноземної конкуренції галузі, які не можуть швидко адаптуватися до нових реалій міжнародного поділу праці. ............
