План

1. Милосердя як проблема етики та життя сучасного суспільства

2. Українське народне мистецтво

Використана література

Милосердя являє собою жалісливе, доброзичливе, турботливе, любовне відношення до іншої людини. У Аристотеля це — почуття, протилежне гніву: співчуття, жалість. Разом з тим аристотелівське визначення дружби (точніше, дружньої любові — "philein") частково перетинаються за змістом із християнським розумінням милосердя як "caritas", що означає також добродійність. У грецькому тексті Нового Завіту милосердя передається головним чином словом "agape", одним з чотирьох грецьких слів, що позначали любов; у християнстві "agape" здобуває специфічний вузький зміст милосердної любові.

В історії етики милосердна любов як моральний принцип у тій чи іншій формі, природно, визнавалося більшістю мислителів. Однак висловлювалися і серйозні сумніви: по-перше, чи досить милосердя як етичний принцип і, по-друге, чи може заповідь любові розглядатися дійсно але як імператив, тим більше фундаментальний. Проблема в тому, що любов, як би широко її не розуміти, є почуттям, тобто суб'єктивним і не піддається свідомій регуляції явищем. Почуття не можна заповісти ("серцю не накажеш"). Почуття не Може бути універсальною основою морального вибору.

Найбільш рішучим і послідовним в етичній критиці заповіді любові як підстави моральності був Кант. Приймаючи як дійсний мотив моральних діяній борг, Кант відмовлявся бачити в любові рушійну силу моральності. Розглядаючи любов як схильність, Кант вважав, що зміст схильності не завжди погоджується з прийнятими людиною на себе зобов’язаннями. Хтось може прийняти любов як принцип дії. Але принцип імперативний, і, виходить, дія обумовлена зобов’язанням, а не почуттям. Не можна любити з бажання любити чи з боргу любити; любити можна тільки за велінням душі. Іншими словами, Кант принципово протиставляв борг і любов.

Заповідь любові була висунута християнством у якості універсальної вимоги, що містить у собі за змістом і всі вимоги Декалога. Але разом з тим і в проповідях Ісуса, і в посланнях апостола Павла намічається розходження між законами Мойсея і заповіддю любові, що крім чисто теологічного значення мало й істотний етичний зміст: у християнстві від людини було потрібно не скрупульозне дотримання правил, нерідко формальних, а праведність, що спочиває на русі серця.

Етичний аспект розрізнення Декалога і заповіді любові був сприйнятий у новоєвропейській думці. Так, по Гоббсу, закон Мойсея, у тій мірі, у якій він наказував кожному визнавати ті ж права, що він хоче для самого себе, був законом справедливості. Норми Декалога забороняють вторгатися в життя інших людей і кардинально обмежують претензії кожного на володіння усім. Милосердя ж не обмежує, а розкріпачує. Воно жадає від людини дозволяти іншому все те, що він сам хоче, щоб було дозволено йому. Переказуючи заповідь любові словами золотого правила, указуючи на рівність і еквівалентність, необхідні цією заповіддю, Гоббс тим самим витлумачував її як стандарт суспільних відносин. Таке співвіднесення справедливості і милосердя вплинуло на наступний розвиток європейської етико-соціальної думки.

У більш чіткому і строгому виді це розходження установив Гегель. ............