Реферат на тему

Основні напрями в мовознавстві

другої половини XIX ст.

ПЛАН

1.         Натуралістична концепція Шлейхера.

2.         Інші предаставники лінгвістичного натуралізму.

3.         Психологічний напрям

4.         Олександр Потебня – відомий представник психологічного напрямку.

5.         Використана література

Порівняльно-історичне мовознавство другої полови­ни XIX ст. супроводжувалося вдосконаленням прийо­мів лінгвістичного аналізу, розширенням наукових горизонтів. Встановлюються зв'язки мовознавства з іншими науками, формуються нові школи: натуралізм, психологізм, молодограматизм.

1. Натуралістична концепція Шлейхера.

Першим напрямом, який виник у надрах порівня­льно-історичного мовознавства, був натуралізм.

Натуралізм — напрям, який поширював принципи і методи природ­ничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності.

Виникнення натуралістичної школи зумовлене бурх­ливим розвитком у середині XIX ст. природничих наук. Основоположником натуралізму став німець­кий мовознавець Август Шлейхер (1821—1868) — професор Єнського університету. Основними праця­ми Шлейхера є «Мови Європи в систематичному огля­ді» (1850), «Морфологія церковнослов'янської мови» (1852), «Про морфологію мови» (1859), «Підручник ли­товської мови» з хрестоматією і словником (1856— 1857), «Порівняльно-історичні дослідження» (1848), «Німецька мова» (1860), «Компендіум порівняльної граматики індоєвропейських мов» (1861).

Натуралістична концепція мови найповніше і най­чіткіше викладена у працях «Теорія Дарвіна і мово­знавство» (1863) і «Значення мови для природної істо­рії людини» (1865). У них у концентрованому вигляді

подано теоретичні погляди Шлейхера, в яких синтезо­вано ідеї Боппа, Гумбольдта і Дарвіна.

Шлейхер вважає, що «встановлені Дарвіном для ви­дів тварин і рослин закони можуть бути застосовані в головних своїх рисах до організмів мов». Цю тезу автор підкріплює окремими положеннями. Так, зокрема, він переносить запозичену з біологічної систематики класи­фікацію рослин і тварин (рід, вид, підвид, різновид, осо­бина) на класифікацію мов: Роду відповідає прамова, виду — мова певного етносу,'підвиду — діалект, різно­виду — говірка, особині — мовлення окремих людей.

Розвиток мови, за Шлейхером, відбувається за за­конами, які не мають винятків (поняття законів розвит­ку мови вперше ввів у мовознавство саме Шлейхер). Учений переносить на мову закон мінливості видів і 'закон боротьби за існування. На його думку, в мово­знавстві навіть легше, ніж у природознавстві, просте­жити зміну мов, установити походження нових форм із колишніх, оскільки є давні пам'ятки писемності, які засвідчують факти мов, що існували більше двох тися­чоліть тому (санскрит, давньолатинська та ін.). Як весь органічний світ розвивався з одноклітинних організ­мів, так само й мови світу беруть свій початок від най­простіших мов. Відмінності між мовами зумовлені від­мінностями життєвих умов народів, які користуються тією чи іншою мовою.

Положення Дарвіна про боротьбу за існування в рослинному і тваринному світі, згідно з яким вижива­ють найпристосованіші, найжиттєздатніші види, знахо­дить своє підтвердження на матеріалі історії мов: «у теперішній період життя людства переможцями у бо­ротьбі за існування виявляються переважно мови індо­європейського племені; поширення їх безперервно три­ває, тоді як багато інших мов уже витіснено».

Оскільки мова — це природний організм, то люди­на безсила суттєво щось змінити в ній, так само як не може змінити будову людського організму.

Життя мови, за переконанням Шлейхера, складаєть­ся з двох періодів: доісторичного та історичного (цю тезу вчений запозичив у Гегеля). ............