МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ¢Я УКРАЇНИ
державний вищий навчальний заклад
"ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І.Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО"
ЛИМАР НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА
УДК: 618.175–055.25–06:618.1–022]-08
ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ДИСМЕНОРЕЇ У ЖІНОК,
ЩО НЕ НАРОДЖУВАЛИ, ПРИ ПОЄДНАНИХ ФОРМАХ УРОГЕНІТАЛЬНОЇ ІНФЕКЦІЇ
14.01.01 – акушерство та гінекологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Тернопіль – 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Порушення менструальної функції впродовж багатьох віків є серйозною проблемою жіноцтва, однак детальне вивчення цих змін відкриває все нові і нові можливості їх корекції (В.П. Сметник, Л.П. Тумилович, 1998; Л.П. Бакулева, З.А. Базина, 1998; Т.Ф. Татарчук, Я.П. Сольский, 2003; Э.К. Айламазян, 2004).
Дисменорея потребує особливої уваги, так як є одним із найбільш розповсюджених захворювань у гінекологічній практиці. Частота її коливається в широких межах, від 8 до 92% серед менструюючих жінок. При цьому у близько 10% жінок погіршується загальне самопочуття аж до тимчасової втрати працездатності, що є найчастішою причиною пропусків занять школярками і тимчасовою непрацездатністю молодих жінок, які не народжували (Г.Ф.Кутушева, 2002; Е.В. Коханевич, 2006; Anita L. Nelson, MD, 1998).
Крім того, відомо, що болючі відчуття впливають на емоційну сферу, психічний і загальний стан жінки і, як наслідок, - на внутрішньосімейні стосунки, що також обумовлює не тільки медичну, але й соціальну актуальність цієї проблеми (В.Н. Серов, В.Н. Прилепская, Т.В. Овсянникова, 2006). На думку багатьох авторів (В.А. Насонова, 2001; В.Н. Прилепская, Е.А. Межевитинова, 2001; Г.Ф. Кутушева, 2002), дисменорея, як правило, не зустрічається у жінок з ановуляторним циклом, незважаючи на наявність відносної гіперестрогенії. Очевидно, це можна пояснити дефіцитом прогестерону, необхідного для синтезу простагландинів.
Останніми роками в усьому світі, у тому числі й в Україні, відзначається тенденція до поширення запальних захворювань органів малого тазу. Особливістю перебігу всіх урогенітальних інфекцій є часті асоціації їх одних з одними та із захворюваннями, викликаними іншими мікроорганізмами, мультивогнищевість уражень. Ріст захворюваності значною мірою пов’язаний з поширенням безсимптомної та недіагностованої форм хвороби, але цей об’єктивний процес, на жаль, не супроводжується радикальними змінами ставлення до цього захворювання як лікарів, так і населення (И.И. Мавров, 2000; В.М. Гранитов, 2001; Т.Б. Семенова, 2001; С.А. Масюкова, В.В. Гладько, 2002; О.В. Ромащенко, А.В. Руденко, В.Т. Кругліков та ін., 2002).
Вірусні інфекції геніталій не піддаються лікуванню традиційними засобами достатньо ефективно, тому проблема їх терапії залишається актуальною на сьогоднішній день. Профілактика практично мало здійсненна, тому що занадто велика кількість людей залучена до соціальної та сексуальної активності, і більшість з них є довічними вірусоносіями (В.И. Козлова, А.Ф. Пухнер, 2000; Ю.В. Лобзин, Ю.И. Ляшенко, А.Л. Позняк, 2003; И.М. Каримова, 2004; Г.И. Мавров, 2006; Naesens L., 2001).
Лікування генітального герпесу дотепер, незважаючи на істотний розвиток фармакологічних основ терапії, являє собою значні методичні та практичні труднощі. Це пояснюється біологічними і фармакологічними змінами внаслідок тривалої персистенції герпес-вірусів в організмі людини, а також специфічним імунодефіцитом, сформованим у хворих з рецидивуючим генітальним герпесом (В.М. ............
