ЗМІСТ

Вступ

1. Наука та філософські засади оптимізму й песимізму

2. Дедал та Ікар. Суперечка Б. Рассела і Дж. Холдейна

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Серед психологів узагалі та істориків психології зокрема існує загальна думка, що за психологією філософською постає психологія наукова — "без будь-якої метафізики", тобто філософії. Психологи мають прагнути надати психології статусу науки, яка мала б загальновизнані положення, сформульовані на принципі об'єктивності. Природничі науки стали для такої психології взірцем. Оперта на такі засади, психологія, зрештою, втрачає своє духовне коріння, ту основу людського життя, заради якої людина взагалі хоче жити, а не біологічно існувати. Вона сама себе створює, долаючи біологічний і соціальний фатум. Вона виражається в індивідуальному та історичному становленні, в життєвому й творчому шляху, як суб'єкт індивідуального та історичного розвитку. Це і є головним предметом дослідження в сучасній психології.

Принцип дії історично відповідає XIX й початку XX ст. Принцип післядії — XX ст. Науковий підхід зберігається дійсним, доки психологія досліджує нижчі психічні функції. Цей підхід втрачає силу, коли психологія, озброєна "науковістю" XX ст., намагається застосовувати її до тлумачення вищих психічних функцій — людської духовності. Тому "науковість" перетворюється на свій кризовий стан і стає „сцієнтизмом”. А цей останній повертає назад до засад філософії, що робить психологію людяною (гуманістичною), на яку людина може спертися й реалізувати своє життєве призначення.

Перестаючи бути психологією тільки науковою, вона стає дисципліною, потрібною кожній людині. Науковість, що стала сцієнтизмом, показує свою межу. Наукове — це те, що повторюється. Людина ж прагне неповторного вираження своїх потенцій. Завдяки цьому ця тема є завжди актуальною для детального розглядання.

Ікар прагнув до "сонця" науки, злетів до нього, але спалив крила й упав на землю. Психологія з позицій культурологічних, а не суто наукових стає більш об'ємною, відображає справжню життєвість людини, вбачаючи її в багатовимірності творчої діяльності.

В роботі ми розглянемо історичний розвиток психології як науки на рубежі XIX й початку XX ст., а також розкриємо суть суперечки, що виникла на початку XX ст. між Б. Расселом і Дж. Холдейном, мала поставити, а може й розв'язати питання про наукові засади суспільного життя, про роль науки у вирішенні долі суспільства. Рассел (людина в літах і більш досвідчена) показує, як наука може привести до завершення життя на землі. Сили, які вона осідлає, стануть причиною її загибелі. У "великій мудрості" багато печалі, хто збільшує мудрість, той збільшує печаль. Книга Екклезіаста, своєрідне застереження щодо ролі науки в житті суспільства, породжує також застереження щодо "наукового" підходу до вирішення долі психологічних досліджень.

1.         НАУКА ТА ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ОПТИМІЗМУ Й ПЕСИМІЗМУ

Науковий дух, що протиставив себе спекулятивним метафізичним дослідженням, почав широкий наступ, захоплюючи все нові й нові об'єкти пізнання. Це був ще не сцієнтизм, а просто науковий поступ. А вже з проникненням у сферу ідеології, свідомості епохи він абсолютизувався, став набувати духу сцієнтизму.

Вчений більше не називав себе філософом, як це було у XVII й XVIII ст. ............