Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Курсова робота

на тему

«Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської країни»

Суми 2010

Зміст

Вступ

Географічне положення

Розділ 1. Оротектонічна характеристика

1.1  Геологічна будова території та історія геологічного розвитку

1.2  Рельєф

1.3  Корисні копалини

Розділ 2. Клімат

2.1 Циркуляційні процеси по сезонам року

2.2 Радіаційний баланс

2.3 Температура повітря по сезонам року

2.4 Опади по сезонам року

Розділ 3. Внутрішні води

3.1 Річки

3.2 Озера

3.3 Підземні води

3.4 Болота

Розділ 4. Ґрунтово-рослинний покрив та тваринний світ

4.1 Ґрунти

4.2 Рослинність

4.3 Тваринний світ

Розділ 5. Природні зони

Розділ 6. Сучасний стан ландшафтів. Проблеми

Висновки

Література

РОЗДІЛ 1. ОРОТЕКТОНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Геологічна будова території та історія геологічного розвитку

Виділяється 2 великих орографічних ділянки: Західні Альпи (Французько-Італійська й Швейцарські) і Східні Альпи, межа між якими проходить по трансальпійській зоні розламів, від Боденського озера до Заднього Рейну, перевалу Шплюген й озеру Комо. Найбільш високі в Альпах хребти осьової (або кристалічної) зони. У крайових зонах (вапнякових і флішевих) переважають средньовисотні хребти. У Західних Альпах хребти осьової зони круто обриваються до Венеціанно-Паданскої рівнини, а із Півночі і Заході обрамлені смугою більше низьких крайових хребтів і добре виражених передгір'їв. Осьова зона Західних Альпи складається із Приморських, Котских Альп, масиву Пельву, Грайских, Савойских Альп з масивом Монблан, Пеннинских, Лепонтінских, Бернських і Гларнских Альп, а крайова зона - із Французьких Вапнякових Альп (хребет Веркор й ін.) і Швейцарських Предальпійских Східних Альп у цілому нижче, але ширше, ніж Західні Альпи Високогірний ланцюг у них представлена Ретийскими, Эцтальскими, Циллертальскими Альпами, Високим і Низьким Тауэрном. Хребти осьової зони обрамлені вапняковими хребтами як із Півночі (Альгейские А., Карвендель, Зальцбургские А., Австрійські Вапнякові А. й ін.), так і з Півдня (Бергамские, Доломітові, Карнийские, Юлийские А. й ін.).

А. представляють складну систему гірських височин і кряжів, що утворять зигзагоподібну ламану лінію й розсіяних цілу масу широких поздовжніх і глибоких поперечних долин. Внутрішній край альпійської дуги в зап. своєї частини круто спускається до низовини р. По, у східній, починаючи від Лаго-Маджиоре, більше поступовий перехід до сусідньої низовини становлять більше низькі кряжі передгір'їв і Середні А., так само як і на зовнішньому краї - від вищих А. до долини ріки Рони, Швейцарського й Баварського плоскогір’я. височинам і до долини Дунаю. По висоті А. розділяються на: передгір'я, великою частиною лісисті кряжі 800-1800 м в.; Середні Альпи, 1800-2400 м, частиною скелясті, частиною же покриті рослинністю, і Вищі Альпи, більше 2400 м, стрімкі голі скелі, подекуди скудно одягнені листами й альпійськими травами або ж великі сніжні глетчери й поля. Середня висота гребеня Вищих А. рівняється 2000-2400 м і ставиться до висоти гірських вершин приблизно як 1:2. ............