Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні
Серед причин голоду в 1932-33 р.р. найголовнішим був перехід до примусової колективізації, що супроводжувалося злочинною політикою «розкуркулювання»., Змушені силою вступати до колгоспів, селяни вдавались до різних акцій протесту, аж до вирізання та продажу худоби. Відсутність матеріальної зацікавленості, причина якої крилась в продрозкладці, виражалась у неприйняті ними колективної праці. Все це підривало продуктивні сили села.
Однак, розглядати голод 1932—1933 р.р. лише як результат сталінської колективізації було б неправильним. Адже врожай 1932 р. тільки на 12% був меншим середнього показника 1926—1930 р.р. Першою причиною голоду слід вважати «підхльостування» індустріалізації, реалізацію нереальної програми будівництва фабрик і заводів, що в свою чергу вимагало все зростаючого фінансування на закупку за кордоном необхідного промислового устаткування. Однак в зв'язку зі світовою кризою ціни на світовому ринку на хліб впали. Тепер, щоб виконати заплановані закупки техніки, необхідно було збільшити експорт хліба. Що і було зроблено. Так, якщо у 1930 р. при зборі 835 млн. центнерів хліба було вивезено за кордон 48,4 млн. центнерів, то у 1931 р., коли урожай був значно меншим — 695 млн. центнерів хліба, на зовнішній ринок було поставлено 51,8 млн. центнерів зерна.
Трагічні події на Україні були викликані також спробою з допомогою голоду зламати опір селянства колективізації.. Перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підкреслював: «Куркулі хочуть задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду, ми перекинемо руку голоду на горло куркуля». В. Затонський говорив про голод як про засіб виховання непокірних стверджуючи, що «якщо вони помруть, це послужить уроком для інших». А К. Ворошилов відверто зізнавався: «Ми пішли свідомо на голод, тому що нам потрібен хліб».
Очевидно, що Сталін розглядав голод, як засіб боротьби з українським націоналізмом. Лідер більшовиків підкреслював, що «...національне питання є селянське питання». Ототожнюючи цю думку, одна із газет в 1930 р. писала: «спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб... знищити соціальну базу українського націоналізму — індивідуальне сільське господарство».
В країні відбувалась постійна корекція планів хлібозаготівлі в сторону їх збільшення. Спершу з урожаю зерна 1930 р. вона визначалась в розмірі 430 млн. пудів. Потім поставку зерна збільшили до 440 млн., і, нарешті, до 490 млн. пудів. В 1932 р. план хлібозаготівлі зріс на 44%. Чи була реальною можливість справитись із поставленим завданням? Безумовно, ні. Про це заявило і ряд господарств України. Проте керівництво республіки вирішило будь-що добитися виконання плану здачі хліба державі. На місця були розіслані директивні документи, про зміст яких можна судити по постанові Політбюро ЦК КП(б)У від 14 січня 1932 р. В постанові критикувалось керівництво Ново-українського району, яке, не дивлячись на попередження ЦК «своєю опортуністичною практикою..., ігнорувало роботу щодо мобілізації колгоспних мас, зокрема, колгоспного та бідняцько-середняцького активу, на боротьбу з куркулем за виконання плану хлібозаготівель». Закінчувався цей і подібні йому документи репресіями проти посадових осіб, які не розділяли авантюрних планів керівництва щодо хлібозаготівлі.
Непідготовленість до сівби, відсутність належного насіннєвого фонду затягнули посівну компанію до червня. ............
