Зміст

Вступ

1. Філософія самореалізації людини

2. Соціально-філософський аналіз напрямків самореалізації

Висновки

Список літератури

ВСТУП

У сучасну нам епоху відкритих інформаційних суспільств особливо гостро стоїть необхідність у формуванні самостійного зрілого мислення, виробленні принципів пізнання, що виконують роль своєрідних інформаційних фільтрів, оскільки форма особистої, безпосередньої передачі знань грає все меншу роль. Це — головна мета сучасної освіти і одне з найважливіших завдань, що стоять перед сучасними філософами. Згадуючи слова Б. Спінози: «Релігія — філософія умов, філософія — релігія мислителів», додам, що філософія — це релігія зрілої особи, головною метою і цінністю якої є свобода: свобода усвідомлена, така, що черпає свою силу в знанні і розумінні Вищих принципів Буття, в толерантній позиції по відношенню до всього різноманіття життя, що виявляється. Філософія працює в першу чергу над формуванням світогляду людини і, отже, формуванням його як особи — унікальною, неповторною. Заснована на принципах толерантності, вона орієнтує свідомість на плюралістичне, гнучке сприйняття дійсності у всій його багатоваріантності, допомагаючи відновити порушену людиною гармонію життя. Таким чином, метою філософської освіти є виховання особи, що уміє бути вільною[1].

В центрі самореалізації особи, як її розуміє гуманістична психологія, лежать поняття, так або інакше пов'язані з самосвідомістю. Самосвідомість може визначатися через пізнання себе, пізнання свого самозвеличання (Слободчиков В.І., Ісаєв Е.І., 1995).

Самозвеличення — гіпотетичне поняття, введене в психологію Д. Юнгом, це є “центр тотальної, безмежної і непіддатливої визначенню психічної особи” (Юнг Д.Г, 1991, з 157). Свідоме Ego підпорядковане або включене в самозвеличення, наділене своїм голосом, чутним іноді в моменти інтуїції і сновидінь. Самоактуалізація в цій концепції є по суті еволюція самозвеличання, що відбувається в напрямі від несвідомого до етичних ідеалів.

Потреба в самореалізації — вища в ієрархії потреб. В результаті її задоволення особа стає тією, ким вона може і повинна стати на цьому світі Головне професійне призначення, справа людини здійснюється разом із створенням його особи. Але як людина дізнається про своє призначення''.

Згідно Д. Роджерсу, це відбувається при відвертості людини внутрішньому і зовнішньому досвіду, при усвідомленні всіх його сторін. З безлічі можливостей, що напівсформувалися, організм, як могутній комп'ютер, вибирає ту, яка найточніше задовольняє внутрішню потребу, або ту, яка встановлює ефективніші відносини з навколишнім світом, або ж іншу, яка відкриває більш простій і спосіб сприйняття життя, що задовольняє людину. У цьому метафоричному представленні можливості не ієрархізовані, акцент робиться на вільному виборі серед потенційно рівноцінних пропозицій, які відсіваються мудрим організмом на основі власних суб'єктивних критеріїв.

Поглядам К. Роджерса близька позиція А Маслоу. Проте останній відчуває недостатність понять пристосовності, адаптації стосовно конструювання особи. Він пише із цього приводу про автономність людини, що реалізовує себе: “спостережувані мною здорові індивіди зовні погоджувалися з прийнятими в суспільстві нормами, але в душі не надавали їм значення. ............