Естетичний світ педагога
Можна беззастережно стверджувати, що в сьогоденній Україні немає такої політичної сили чи громадського діяча, котрі з певною долею відстороненості не констатували б: освіта, як і суспільство в цілому, знаходиться в кризовому стані. Вони переживають затяжний «культурний шок», як означив подібний стан суспільства Е. Тоффлер. Шок (сукупність загрозливих ознак), спричинений розривом з традиційними цінностями та заклопотаністю постійного вибору в умовах соціокультурних інновацій1. Нове суспільство в особі влади ще не запропонувало педагогу такого належного та бажаного, яке б співвідносилося з значущими для нього цінностями, що сприяють формуванню особистості. У ринкових умовах став домінуючим матеріально-грошовий мотив та сумнівні стимули накопичення, водночас знецінюються традиції культури, дискредитуються ідеологічні засади. А це означає, що суспільство ще не вступило в постіндустріальну стадію свого розвитку, в якому духовні чинники гармонізують світ людини.
У запропонованій роботі я спробую увести в науковий обіг систему нових понять, простежити діяльність педагога під кутом зору естетичної науки як форми духовного життя особистості й нації. Думаю, мені й тим авторам, яких я буду запрошувати у свої спільники, вдасться довести, що жорсткі закони повсякденних реалій слід «пом’якшувати» красою та добром, розвиваючи на їх основі значущі для особи й держави ціннісні орієнтири.
Справді, естетика несе в собі такий потенціал, завдяки якому можна не те що підвищити рівень культури, а й прискорити процес переходу від людини до Особистості, що під силу лише релігії та мистецтву, віруючі вказали б на першу, як безпосередньо пов’язану з образом Бога, а на другу – як таку, що вступає в конкуренцію з його діяннями. На жаль, сьогодні, як і в часи недалекого минулого, ні програми навчальних дисциплін, ні навчальні посібники не спонукають педагога вживати засоби виховання красою, а отже, на чуттєвому рівні не консолідують народ у націю. Люди – не особистості ще ніколи не досягали цивілізаційно-культурних форм життя. Людина не особистість не може виховати Особистість, бо, працюючи за єдиними програмами, стандартизує розумові здібності дітей, не піднімає до того морально-духовного рівня, до тих достоїнств, які притаманні ідеалу досконалої особистості.
До виросту дитина живе в трьох різновекторних інституціях – сім’ї, школі, вулиці, кожна з яких нагадує Лебедя, Щуку й Рака з відомої байки. І сім’я, і школа, і вулиця тягнуть воза дитячого світу в різні широти аж до того часу, поки законодавці не ухвалять на рівні свідомості реальні закони, оті суспільно ідеальні принципи розгортання гуманістичних тенденцій того чи іншого історичного періоду розвитку народу. З суспільних законів і формуються правила виховання, які спрямовують бурхливо розвинену вдачу дитини в русло соціуму. Це, вочевидь, перші закони, з якими зустрічається людина, йдучи в широкий світ. Писані й неписані закони-правила стають надбанням свідомості, коли перебувають у контексті уявлень про організуючі функції людини, держави та юридичних норм.
Керує отим світом, що розширюється аж за виднокрай, учитель, який нещодавно закінчив університет, де виконував функції дещо подібні до учнівських. ............
