Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Кафедра маркетингу

Курсова робота

на тему

Технологія виробництва цементу

Суми 2011

Зміст

Вступ

1. Технологія виробництва цементу

2. Характеристики цементу

3. Зберігання та транспортування

4. Тенденції розвитку ринку цементу

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Приблизно 3000-4000 років до н.е. були знайдені способи отримання штучних терпких речовин шляхом випалення деяких гірських порід і тонкого подрібнення продуктів цього випалення. Перші штучні терпкі речовини - будівельний гіпс, а потім і вапно - були застосовані при будівництві унікальних споруд: бетонної галереї легендарного лабіринту в давньому Єгипті (3600 рік до н.е.), фундаментів якнайдавніших споруд в Мексиці, Великої Китайської стіни, римського Пантеону.

Глина, гіпс і вапно здатні тверднути і служити тільки на повітрі, тому ці терпкі матеріали отримали назву повітря. Всі повітряні терпкі речовини характеризуються щодо невисокою міцністю. З часом навчилися підвищувати водостійкість вапняних розчинів, вводячи в них тонкомолоті обпалену глину, бій цеглини або вулканічні породи, відомі під назвою "пуццолани". Так їх називали древні римляни по місцю покладів поблизу міста Поццуоллі.

На території Русі, розвиток виробництва терпких матеріалів пов'язаний з виникненням древніх міст - Києва, Новгорода, Москви і ін. Терпкі матеріали використовували при зведенні кріпосних стенів, башт, соборів. У 1584 р. в Москві був установлений «Кам'яний наказ», який разом із заготівкою будівельного каменя і випуском цеглини відав також виробництвом винищити.

Декілька тисячоліть гіпс і повітряне вапно були єдиними терпкими матеріалами. Проте вони відрізнялися недостатньою водостійкістю. Розвиток мореплавання в XVII-XVIII вв. зажадало для будівництва портових споруд створення нових терпких, стійких до дії води.

У 1756 році англієць Д. Сміт випаленням вапняку з глинистими домішками отримав водостійке терпке, назване гідравлічним вапном. У 1796 році англійцем Д. Паркером був запатентований роман-цемент, здатний тверднути як на повітрі, так і у воді. У наш час ці терпкі втратили практичне значення, але до другої половини XIX ст. вони були основними матеріалами для будівництва гідротехнічних споруд. Інтенсивний розвиток промисловості в Росії в XVIII ст.., коли було побудовано 3 тисячі промислових підприємств, не рахуючи гірських заводів, зажадало систематизації накопиченого досвіду виробництва і застосування терпких, створення ефективніших їх видів. У 1807 році академік В.М. Севергин дав опис терпкої речовини, отримуваного випаленням мергеля з подальшим помелом. Отриманий продукт за якістю був кращий роман-цемента.

У Росії цемент почали проводити в минулому столітті. На початку 20-х років XIX ст Е. Делієв отримав обпалювальне терпке з суміші винищити з глиною і опублікував результати своєї роботи в книзі, виданій в Москві в 1825 р. У 1856 р. був пущений перший в Росії завод портландцемента, який розташувався в р. Гроздеце, потім були побудовані заводи в Ризі (1866), Щурове (1870), Пунане-кунда (1871), Подольське (1874), Новоросійську (1882), і так далі.

На початку 20 століття, в Україні працювало 60 цементних заводів загальною продуктивністю близько 1,6 млн. ............