Поняття мотивації поведінки, її місце в суб’єктивній стороні складу злочину та у механізмі індивідуальної злочинної поведінки
Проблема мотивації є однією з ключових у соціально-психологічній характеристиці будь-якої людської діяльності. Вона знаходиться на стику багатьох наук, серед яких психологія, соціологія, філософія, право та інші. Така багатоаспектність робить вказану проблему надзвичайно складною, комплексною і разом із тим перспективною.
Не дивлячись на численні праці з мотивації людської поведінки, в літературі зазначається, що загальна теорія мотивації ще недостатньо розроблена й єдиної її концепції не створено, не вироблено всеосяжної теорії мотивації поведінки та діяльності людини [8, с.3-4]. Проте мотиваційна сфера є важливою ознакою, за допомогою якої можна зрозуміти справжній характер правомірної чи протиправної поведінки [9, с. 24], тому основний інтерес у контексті нашого дослідження представляє порівняння та співставлення суспільно корисної мотивації як злочинної, так і правомірної поведінки, з’ясування їх ознак, ролі та місця у запобіганні злочинним проявам тощо. Мотивація є одним із основних понять, які використовуються для пояснення рушійних сил поведінки та діяльності людини.
Людина як соціальна істота формує і спрямовує своє відношення до оточуючого середовища у процесі засвоєння системи соціальних цінностей, накопичення життєвого досвіду. Процес інтерналізації соціальних цінностей складається з декількох основних стадій – знання, визнання, переконання та спонукання [13, с.76-77].
Знання, які отримує особистість у процесі взаємодії із оточуючим середовищем самі по собі не здатні у повній мірі стати орієнтиром у поведінці. Вони мають бути сприйняті свідомістю та засвоєні.
Тому важливою є стадія, на якій будується соціально-ціннісна орієнтація особистості, яка є «відношенням, яке склалося щодо впливу об’єктивної системи соціальних цінностей – матеріальних та духовних, бажаних та необхідних» [1, с. 7].
Важливе значення для формування соціально-ціннісної орієнтації особистості мають потреби, які виступають джерелом активності та виникнення мотиву.
Шляхом усвідомлення потреб та надання їм соціальної спрямованості відбувається побудова програми майбутньої поведінки. Особливого значення на цій стадії набуває вплив норм моралі на свідомість особи та на вказане програмування майбутніх поведінкових актів. Наступною стадією процесу засвоєння соціальних цінностей є вироблення переконань, які сприяють перетворенню соціально-ціннісної орієнтації у поведінку. На цій стадії формується усвідомлена готовність діяти відповідно до поставлених та усвідомлених цілей і задач, реагувати у певній формі на соціальну дійсність. В літературі попередня готовність до діяльності отримала назву соціальної установки [3, с. 79].
Завершується процес засвоєння соціальних цінностей переходом від переконань до спонукань, які полягають у формуванні в особи готовності до діяльності. Таким чином, процес засвоєння соціальних цінностей передбачає ряд етапів, результатом якого є формування у особи соціально-ціннісних установок, які безпосередньо впливають на визначення та характеристику мотивації подальшої діяльності, з приводу чого слушно зазначає В.Г. ............
